Наименование товара: 
Возрастная категория: 

Новий мультиплікаційний фільм студії Pixar, як відзначають критики, є шедевром жанру. Він також має дивовижну здатність допомагати дітям справлятись із проблемами. Чому і як? Про це в огляді.

Ще не встиг мультфільм Inside Out або Навиворіт зійти з екранів кінотеатрів та перебратись на диски, а у Діснеєвському магазині (Disneystore.com) вже чекають дітей його герої. Тому я ілюструватиму невеликий огляд про мультфільм фотографіями із цього магазину.

Назву цього мультфільму у різних країнах перекладено по-різному. Російською, наприклад,  - головоломка. Я ж зумисне в огляді хочу спиратись на оригінальну назву, оскільки і суть мультфільму, і новизна замислу його творців найкраще віддзеркалюється саме таким чином. 

Inside Out,  або wrong side out, а чи ще інакше  outside in  має одне і те ж значення - НАВИВОРІТ. У цьому фільмі усе навиворіт: те, що зазвичай сховане - навиду, а те, що навиду - стало схованим. Саме завдяки такому от вивертанню фільм може бути помічним як дітям, так і батькам у різних складних ситуаціях. Цей фільм - складна, але геніально приведена до простих правил, психологічна допомога. Фільм не тільки дитячий, фільм - сімейний. Більш того, він навіть більше для батьків, ніж для дітей.

Сюжет фільму досить простий: дівчинка Райлі переїздить із батьками до іншого міста. Успішна раніше у навчанні, спорті та спілкуванні з дітьми, Райні опиняється у ситуації, коли все треба вибудовувати заново. Їй треба приймати рішення у новій ситуації. І вона приймає, керуючись... емоціями.

Для того, щоб показати як це відбувається і до яких наслідків призводить, режисер Піт Доктер "вивертає" дійсність: Головними героями стають емоції (Гнів, Страх, Огида, Смуток, Радість), а дівчинка Райні - ніби лялькою-маріонеткою, якою вони керують. У залежності від того, яка емоція домінує розвиваються події у житті Райні. 

Ось Радість - вона сильна своїм оптимізмом у прагненні допомогти Райні. Навіть у найскладніших ситуаціях вона не падає духом, вона діє. 

А Страх? Страх або блокує прийняття рішень (недарма кажуть "паралізуючий страх"), або підштовхує Райні до рішень неправильних.

А ось і Гнів! Чи не доводилось вам схвильовано спостерігати як ваша дитина тупає ногами із стисненими кулачками, а чи падає на підлогу і кричить? Вона тоді "сліпа" і "глуха" до ваших умовлять чи розрад. Вона гнівається. З такою емоцією нелегко справитись навіть дорослому.

А ось і Смуток. Хто не знає, як впливає на нас смуток! 

Друг Райні - рожевий слоник уяви і спогадів. Він жертвує собою заради Райні. 

Емоції "живуть" у голові. Отже глядач може бачити як влаштовано мозок, як працює свідомість. Цей фільм про те, що твориться у голові дівчинки, яка потрапила у важку для неї ситуацію і як емоції в голові (наче менеджери в офісі) вирішують як має Райні реагувати на різні події. Звісно, Райні діє деструктивно під впливом Гніву, Страху... Глядачі переймаються проблемами Райні і плачуть, коли емоції штовхають її до щоразу гірших рішень. 
Але Радість бореться... Кульки спогадів вона котить лабіринтами свідомості, не дає хорошим спогадам зблякнути та канути у чорні прірви Забуття: Райні тримайся, Райні пам"ятай хороше, Райні, довіряй тим, хто тебе любить... 
А Смуток? Смуток також може допомогти, адже дитина так часто може сумувати за мамою чи татом, за котом, який загубився чи за порваною іграшкою... І це добре. Смуток супроводжує любов.

Цей чудовий фільм, у якому все навиворіт і батьки можуть бачити як та чому приймає те чи інше рішення дитина. Це дуже інтимна і глибока розмова з дитиною, яка росте і дорослішає.

Також і батькам фільм допомагає "розібратись у собі". Адже і ними можуть керувати емоції, і не завжди вдало. Чи не приймаєте ви рішення у гніві? Чи не впадаєте у паніку? Чи не підсилюєте своїми страхами страхи дітей?...

А чи достатньо ви сильні, щоб Радість і оптимізм поселились у вашому домі? 

Чашки - емоції. Беріть у руку і керуйте ними. Не дайте їм підштовхувати вас до поганих рішень.

Така чудова футболочка може додати радості.

Дівчинка-Радість на сумочці. А що всередині? Якщо у сумочку заглянути - знайдеш трохи Смутку (малюнок всередині). Як у житті.

Наші діти, набагато розумніші і глибші, ніж думають про них батьки і вчителі. Вони потребують уваги до їх внутрішнього світу і допомоги.

Обов"язково подиваться фільм Insade-Out усією сім"єю. І нехай усе у вас буде добре!

Дякую, що залишались з нами!

P.S. Підготувала цей огляд кілька днів тому і з тих пір не можу про нього не думати: цей фільм "мене тримає". Чому? За фахом я психолог і знаю, як багато дитячих трагедій трапляється через те, що батьки (не чужі люди, уявіть собі, якими є учителі школи чи вихователі садка, а рідні!) не аналізують внутрішній стан дитини у різних складних для неї ситуаціях. Вони контролюють видиме - що робить дитина, що читає, як вчиться..., але не задумуються над тим, що вона відчуває. Після перегляду цього фільму у моїй голові постали сумні дитячі історії, спричинені легковажними чи недосить уважними до внутрішнього світу дитини батьками. Впродовж багатьох років я консультувала батьків та дітей, проводила роботу у групах (за принципами клієнт-центрованої терапії Роджерса, гуманістичний підхід якого я сповідую) і десь у моєму робочому архіві залишились протоколи цих занять. Покрокові записи, що хто кому сказав, як глянув і усміхнувся, що трапилось за тим і т.д. і т.д. Томи дитячої безпорадності, неможливості випутатись із скрути, не раз бажання звести рахунки з життям! А батьки ж "прочитували" лише поверхові речі - гризе нігті, боїться залишатися сам вдома, не хоче вчитися... і записували дітей до мене у групу з метою ліквідувати ці "дрібні" недоліки у поведінці їх дітей. Давно вже я перестала вести групи та консультувати. Припинила тому, що сама перестала спати і вже не могла відсторонитись від проблем своїх маленьких клієнтів. Також від того, що нерідко неможливо щось змінити у поведінці дорослих, у владі яких знаходиться дитина. Влада страшна не лише у політиці чи криміналі, влада може бути страшною і у вихованні. Дитина знаходиться не лише під турботливою опікою дорослих, але й під їх владою. А цей іструмент може бути дуже небезпечним, особливо коли дорослі тривалі роки надуживають владою і навіть перестають це помічати (наприклад, у професійній деформації вчителя). Чому це вдбувається, то інша річ. Зараз я не про те, а про необхідність глибинного розуміння дитини батьками, про увагу до її емоційного стану постійно, тобто завжди. Колись давно, коли в лабораторії обговорювалась моя дисертаційна робота покійний незвичайно "дитинний" Злочевський мене запитав: "А что ты сказала в своей работе, кроме того, что это очень важно и о-о-чень нужно?" З тих пір я часто сама собі задавала це ж питання, аби не відірватись від роботи, яка приносить хоч невелику, але дуже конкретну допомогу дитині.

Тому й тепер я хочу дещо додати, щоб огляд не сприймався як нагадуванная про те, що "это очень важно и очень нужно", а щоб підштовхнув батьків до розмов з дитиною, розгадуванню мотивацій її вчинків, її переживань і таємних мрій... Тому й хочу розповісти одну історію про хлопчика, мама якого дуже добре знала, чого хоче вона, але зовсім не думала чого хоче її дитина. Ця історія не є найгіршою з тих, з якими я стикалась. Зовсім ні. Така собі історія, яких багато. Але цьому хлопчику я не допомогла! Я знала як допомогти, я уміла допомогти, але не допомогла. І у мене зостались почуття вини. Як у моєї мами зосталось почуття вини від того, що вона не врятувала під час німецької окупації одну єврейську родину від смерті (вона пройшла 20 км пішки вночі до села, щоб спитати маму чи можна привести ту сім"ю до хати сховатися, але коли  вранці повернулась, сім"ю вже забрали - а мама ж сказала "так"). Пізніше мама завжди допомагала людям, але особливо євреям. Я багатьом допомагала, але не тому хлопчику.

А тепер ця історія. До мене зателефонувала жінка. Сказала за рекомендацією одного з моїх клієнтів. Розмовляла зверхньо і розв"язно. Проблема: 11-річний хлопчик неуспішний у школі. Зустрітись у мене чи десь в іншому місті не захотіла. Назвала адресу і час зустрічі у неї вдома. Коли ти працюєш з людьми та дітьми усе своє життя, то за кількома фразами (навіть по телефону) можеш прочитати дуже багато. Мені зовсім не хотілось ув"язуватись у цю консультацію, але я можливо потрібна була цьому хлопчику, отож поїхала. Я люблю приходити точно в призначений час. Але мені відкрила прислуга : "Хазяйка ушла по делам". ??? Виду не подала, що вражена. "Проходите. Валик ждет у себя в комнате. Хозяйка сказала, ви можете (???!!!) начинать работать". Мені дали дозвіл! Пани мої дрібнесенькі! Але дитина не винна. Заходжу до кімнати хлопчика.

Кімната як музей. Чого тільки там немає і усе понтове: Оце, - розповідає мені хлопець, - подарунок з Англії від мого дядька, а оце автограф відомого спортсмена, а тут фото моєї мами з депутатом... Він сидить у великому, дорогого дерева, кріслі, поклавши ноги на стіл, я - слухаю. Слухаю і слухаю. Довго аж доки він не розповів мені усе, чим хотів похвалитись. "О, це чудово, що у тебе така відома родина і таке цікаве життя! Але твоя мама просила мене трішки допомогти (акцентую, що чуть лише допомогти, дрібниця це немов, адже знаю, що усе перфектно тут у вас!)  з навчанням. То як? Ти не проти, якщо почнемо з математики?"

Звісно, якщо лише чуть (бо усе ж чудово!), то можна. Тим більше з математики. Багатьом дітям тут потрібна допомога. Так що амбіції зачеплені не будуть. Тут скажу, що я закінчувала ще й фізмат і колись працювала вчителем, отже могла надати допомогу дуже конкретну. Як правило, діти не потребують пустих порад типу "не переживай", "краще плануй день", "постарайся зрозуміти батьків" тощо. Їм завжди потрібна дуже-дуже конкретна допомога. Особливо напочатку консультацій, коли причина зламу ще не знайдена і не є зрозумілою ні батькім, ні дітям. Або батькам лише здається зрозумілою: "Моя дитина боїться темряви! Зробіть так, щоб не боялась!" Але виявляється на п"ятій зустрічі після моїх безсонних ночей і багаторазових переглядів протоколів, що вона боїться зовсім не темряви, а чогось іншого. І коли причина розгадана, я можу допомогти - "зробити так, щоб вона темряви не боялась". І зробити це можу й справді "враз". Отож, я взялась за "розкрутку" - пошук причини проблеми неуспішності в школі.

Выявилось, хлопчик має репетиторів з кількох предметів. Також і з математики. Отже, тут я непотрібна? Звісно! Але все ж прошу глянути зошит та дещо проговорити. Погоджується. Гордо показує зошит. Нема проблем! Усе, як кажуть, ляля! Крім одного.... Писав усе хлопчик, а от думав хтось інший. Репетитор диктував, здогадуюсь. Захотілось убити репетитора. Щоб отримати гроші, він робив видимість роботи, а хлопець усе більше і більше ставав неуспішним! "Під диктовку?"- запитую. "Так", - прошепотів хлопчик, злізши із свого великого крісла. І тоді я його посадила біля себе і розповіла усе, що з ним трапилось. Я йому розповідала  ПРО  НЬОГО. Він мовчав, але в його душі йшла велика робота.  "Але як ви знаєте? Хто вам розповів?" - він прошепотів. "Ніхто не розповідав. Про це знаю тільки я і ти" - відповіла я. "Але так не буває". "Буває. Знай, що я знаю ВСЕ." "І можете мені допомогти?" "Можу". "Справді?!" - закричав хлопчик і заридав так глибинно, що мені стало дуже важко. Він плакав і розповідав, як вранці йшов до школи і думав про те, як не дійти - ховався у дворах, сидів у сховках, думав куди подітись і ніколи не повернутись додому. Розповідав, як холод шугав по його спині, коли знову мама телефонувала його учителям. Як ненавидів кожну школу, в яку його переводили знову і знову, щоб він там нарешті став успішним. Ніхто не знав, що він так боїться, що нічого не може запам"ятати, чути, робити на уроці. Кожного разу він ніби "тут" і "не тут" одночасно. І він не хоче бути більш НІДЕ. І йому не треба заводу, яким він має керувати, коли виросте. Йому не треба більше НІЧОГО!

Мама так і не прийшла. Я зателефонувала їй увечері. Я не розповідала їй історію її дитини. Для чого? Щоб вона просто найняла іншого репетитора? Тепер потрібна значно більша допомога її дитині. Але найголовніше - вона мала б ЗАХОТІТИ дізнатись, що і чому так трапилось, а не почати пропонувати мені добрі гроші. Адже, основна причина проблеми дитини була у НІЙ. Отже, це не була телефонна розмова. Це мала б бути дуже серйозна розмова напочатку нашої спільної праці по витягуванню дитини з біди. Тому, я лише дала зрозуміти, що не почну роботу без розмови з нею. Вона мені не телефонувала майже місяць. Я почувалася брехункою, дитина мені повірила. Але що я могла зробити? 

Десь через місяць та мама мені зателефонувала і знову запропонувала гроші та машину для доїзду до них. Пройшло ще кілька місяців. Дзвінок і, без називання хто телефонує, відразу: "То ви вважаєте, що причина у мені? І щоб усе змінити, нам треба працювати разом?". "Так", - кажу коротко, бо розумію, що вона про це багато думала і тепер турбота про дитину нарешті перемогла пусті амбіції."Я готова", - тихо вона каже. "Добре, - кажу. Я вам дам телефон своєї колеги. Я виїзджаю з країни і тепер вам допомогти не зможу." Так закінчилась і не закінчилась ця історія. Ніби-то проста. Але казав великий Гете "Под каждой могильной плитой лежит всемирная история". Те, що для дорослого дрібниця, для дитини може бути цілим світом. 

Отож, подивіться фільм, де усе НАВИВОРІТ обов"язково. Може цей фільм і про вашу дитину. Я б хотіла, щоб настав час, коли дітям стала не потрібною допомога психолога. Цей фільм той час наближає. 

Дякую, якщо ви знайшли час прочитати цей довгий P.S.

Маленький (але вагомий!) додаток: Вчора стало відомо, що мультфільм "Думками навиворіт" отримав "Оскар" у категорії "Найкраща повнометражна анімаційна стрічка". Думаю, для багатьох батьків ця новина буде приємною. Лютий 2016.

Комментарии

Аватар пользователя Juliya1113
Спасибо вам!!! и за комментарий!!!
перечитую ваші пости. Цей якос раніше пропустила, але він зробив мій день. Дякую!