Наименование товара: 
Возрастная категория: 

Найкращі кемпінги Сполучених Штатів знаходяться у лісах (парках), якими опікується штат чи держава. Одним із таких є кемпінг у Hickory Run State Park. Він знаходиться у мальовничій місцевості Pokono Mountains. Проте, крім чудових умов для відпочинку і мандрівок, тут є дещо зовсім-зовсім унікальне. Про це у огляді. 

Нарешті літо! Час мандрівок! Я запрошую вас побувати на кемпінгу, що у лісі штату Пенсільванія (США). Коли наша сім"я мандрує, то ми оселяємося на кемпінгу, а потім звідти робими екскурсії до цікавих місць поблизу. Чому так? По-перше, для нас оселитись у готелі задорого. По-друге, ми не любимо відпочинок у "красивій коробці". По-третє - то чудово бути якнайближче до первозданної природи. 
Якось ми поїхали на гарний курорт: пальми, ресторани з делікатесами і коктейлями, ліжка із квітами, бари у басейнах, пляжі із шовковим піском, лагідний океан... Повернулись. А потім питаємо одне одного: "Ми хочемо знову мати подібний відпочинок?" Усі враз: "Ніколи!!!" Ми не хочемо бути у золотій клітці. Доки можемо будемо мандрувати якомога "дикішими" місцями. 
Звісно, кемпінг ми обираємо за певними критеріями. Він має бути безпечним і доглянутим, та знаходитись поблизу цікавих для мандрівок місць. Цього разу ми обрали кемпінг у Hickory Run State Park.
Щоб сповна використати час вихідних, ми виїхали після роботи і от ми вже на півдорозі. Зупинились у інформаційному тревел-центрі. То гарне місце відпочинку для мандруючих та багато інформації про довколишні місця. 

Набираємо рекламних буклетів і розглядаємо мапи на табло. 

Підкріпитись не завадить. Тут багато різнотипних кафе та буфетів. 

Сендвіч виявляється надто великим. Удвох ледве впорались. Проте, може попереду голодні дні? 

Дорога петляє серед лісів та горбів. Грунти кам"янисті. Ліси, в основному, листяні. 

Ось і парк. Що це? Невже уряд штату виділив такі величезні кошти для декорування дороги кущами рододендрону? Зупиняємось і заходимо до лісу. Та тут скільки оком глянь під великими деревами зарослі рододендрону! Є кущі просто таки величезні!

Тепер кінець травня. Рододендон (а особливо у тінистому лісі) ще не цвіте. Він цвістиме у цьому лісі у другій половині червня. Уявляю, яка то буде краса! Ліс у білих з рожевими цяточками букетиках квітів (квіти зібрані у суцвіття). Хоч ці суцвіття не такі пишні як в окультуреного рододендрону, який прикрашає мало не усі будинки американців, але вони дуже ніжні і красиві. Мені здаються навіть красивішими (складнішими за відтінками, будовою) ніж у сортах, виведених людиною. Хіба хто може змагатись із природою?  

Поки-що ми бачимо пуп"янки рододендрону. Суцвіття ще "спить".

Тим часом під"їзджаємо до в"їзду на кемпінг. Тут стоїть будиночок, де можна зареєструватись. Нас зустрічає величезний дід із неймовірно пишними та гарно вичесаними бородою і довгим сивим волоссям. Він схожий та старіючого, але ще могутнього ведмедя. Очі має ясні, як у молодого романтика. Він нам каже, щоб ми не боялися. Ведмеді у ці вихідні ще не прийдуть на кемпінг, оскільки людей заїде мало і, отже, буде мало запахів їжі. А от наступних вихідних, коли буде відкриття пляжу, ведмедів вже можна буде побачити. Проте, їх не слід боятися. Головне, правильно поводитись. А потім додає: "Та ви не сумуйте, бо обідати ви завжди будете із рекунами!" 

За порадою діда ми заходимо до невеличкого магазинчику: чого тут тільки немає! Дивуємось, як на такій малій площі можна зібрати усе необхідне для кепмінгера! І продавець привітний. Певно, й справді тут живе немало ведмедів. Ведмежі сліди на багатьох речах. 

Палиці для мандрівок, гамаки, ліхтарі і металевий посуд, теплі пледи і комфортні реглани, еквіпмент для рибалок та дитячі іграшки, намети та троси для машин, гумові чобати та компаси, дрова... Навіть...морозиво. 

Милуємось та дивуємось розумному плануванню завозу необхідних товарів. Купуємо дрова (на усіх кемпінгах у лісі збирати дрова заборонено, щоб не порушувати екологічну рівновагу) та чашку для чаю із лого кемпінгу (на згадку).

Тут і справді ведмеді ловлять рибу. Гірська річка поряд. 

І от ми на місці. Наш номер 21. Оглядаємо як краще розташувати дві машини та два намети. Місце стандартне (не для траків, а для невеликих авто). Як завжди - великий дерев"яний стіл із лавками, металевий гриль із решіткою, яку можна піднімати та опускати і стовпом із гачком для підвішування бутелів з водою. Вода для пиття знаходиться трохи далі, також туалети, душові, приміщення для миття посуду. Також бачки для різних видів сміття.
Спішимо влаштуватись і поставити намети, бо вечоріє.  

Сусіди від нас недалеко. Повертаються з дітьми із ігрового майданчику, лісу чи озера. Певно також спішать готувати вечерю. Досить прохолодно, але діти зовсім легко вбрані. То завжди дивує батьків, котрі тільки приїхали до США. Але так і є. Діти тут в усі пори року одягнені набагато легше, ніж їх батьки. У нас в Україні навпаки - діти завжди закутані. 

Розкладаємо намети. Добре, що вони сучасні і це не займає багато часу. 

Накриваємо зверху "парасолькою" і от ми готові до всякої погоди. 

А тепер багаття! 

Зранку знайомимось із територією кемпінгу - обходимо усі необхідні кемпінгеру місця (де вода, душ, миття посуду, туалети та інформація про особливості перебування). Інформацію вивчили. 

    

Оглянули сусудні території. Як багато малих дітей! І жодного разу не чули ні крику батьків, ні плачу дитини! І так до кінця нашого перебуванн на кемпінгу. 

 

А це мапа парку. Дивимось, які трейли нам були б цікавими. 

Туалети, душові стандартні.
І от ми повернулись до нашого місця - №21. Можна й заблукати. Кемпінг великий. 

Зранку багаття не розкладаємо (бережемо час). Для швидкого сніданку використовуємо портативну газову плиту. Тепер кава і... у мандрівку. Трейл перший буде проходити вздовж ріки і має вивести нас до пляжу. Поки що він не відкритий, але то розвідка для наступного приїзду. 

Проходимо мимо дитячого майданчика та гойданок, величезного поля для футболу, фрізбі чи чого хочеш. От примітили, що певний вид ялини вже має молоді пагінці (чудово для чаю з медом, вони приємно-кислуваті на смак та дуже вітамінні), від деревами будуть чорниці, великий птах загубив пір"їну із крила... Виходимо до озера, де вже сидять рибалки, а далі через місток і на трейл. 

Озеро прекрасне! Обходимо його і милуємось краєвидами. Під ногами широка стежка, м"яка від опалої сухої хвої. Йти легко і весело. 

Незвичайні гвинтоподібні лінії-борозди (фото вгорі) на стовбурі дерева! Що це? Це сліди від ліан. У лісах Америки дуже багато ліан. Часто вони квітучі (квітами червоними, білими, ліловими) і дуже красиві. Є із квітами наче лілеї, є наче величезні кетяги акації, є наче суцвіття маленьких білих трояндочок. Красиво і пишно виглядає. Але ж то паразити. Вони живуть за рахунок дерева. Поступово його затискають, впиваються у тіло і "задушують". Чи не так у людей, суспільстві, державі? Люди - то теж природа.  
Вздовж річки, де вологіше, густі зарослі рододендрону. Можна лишень уявити як то буде красиво, коли рододендрон зацвіте! А вода у ріці чиста-чиста - біжить, виспівує на камінню. 

Тут наш шлях перетинається із вказівником іншого трейлу. Він має страшну назву (може тому, що
піде  кам"янистою стежкою по високому скелястому берегу річки) і по ньому ми підемо завтра. Сьогоднішній лагідний трейл - то тренування.  


Вода неймовірно стрімка у вузьких місцях. Але як гарно! 

Скоро кінець трейлу і ми вийдемо до іншого озера, на якому пляж для купання. Сфотографувала цього місточка, який ще будувався, бо була вражена його конструкцією і дбайливістю будівельників. Цього містка ніяка велика вода не забере (погляньте на якому швелері чи рейці він базується). Він не провалиться під ногами подорожніх (дошки покладено в торець). Я росла у горах і у нашому селі кожного року будували нові мости, бо старі щоразу забирала весняна вода. Скільки грошей то коштувало!

На шляху зустрічаємо багато батьків з дітьми. Ніхто не рюмсає. Усі веселі і активні. 

А от і озеро на якому невдовзі (усього за тиждень) буде відкрито сезон купання. Хоч ще досить прохолодно, не сумніваюсь, що люди вже будуть купатись. 

Безпека - то важлива річ. Тому спершу інформація. Виявляється у лісових озерах живуть два типи гадюк. Одні отруйні, інші - ні. Щоб почуватися у безпеці, ви маєте уміти розрізняти їх. Для цього ці малюнки та описи. Читаємо. Ого! Яку рибу вона ковтає! Гм, ніколи не знали, що у отруйних і неотруйних гадюк різні очі. Цікаво, чи можна встигнути у воді їх роздивитись? 

На березі традиційні столи і лавки для відпочинку та пікніка, далі - грилі, за ними будівлі, в яких  роздягалки, душові, туалети та інше. 

Наш маршрут був дуже приємним. Довкола було все лагідним та красивим. 


Ввечері довго сиділи біля вогню: розмовляли, розмовляли і... мовчали. Вдома немає для цього часу. Біжиш, наче кінь у шорах: на роботу - з роботи, на роботу - з роботи... А тут зупинився і оглянувся, і стишився, і прислухався, і придивився... Виявляється життя прекрасне! 

Ранок почали біля ріки. Треба потренуватись, адже наступний трейл, схоже, буде складний. Назва ж яка: Тіні смерті (Shades of death). Трейл починається біля тієї ж річки, лише йти будемо тепер у протилежному напрямку. 

Вигадане нами гра-тренування полягає у тому, щоб "зависати" якнайдовше на дереві. Наче білка, чи опосум, чи рекун, чи граундхок, або навіть ведмідь. Маємо уподібнитись звірятам, котрі уміють лазити по деревах. 
Першим намагається перестати бути серйозною прямоходячою по землі людиною наш татко. На жаль, він занадто цивілізувався, тож однією ногою мусить упиратися в землю.

Усі інші члени сім"ї - ще "дикі". Ур-р-ра! 

Такі проби ми робимо на усіх трейлах. Для чого? А це наш тест: ми ще о-го-го чи ні. 


Молодь звичайно нас підтискає, але ми не здамося. Поки-що. 


Переконавшись що "тіні смерті" нам не страшні, ми помандрували вздовж ріки. Вузесенька стежка вела спершу низом біля самої річки, а тоді почала підійматися все вище і вище та, нарешті, повела нас високими скелями. З них річку не було й видно, бо скелі нависали над нею. Але трішки далі знову було зелено і мандрівка була більш безпечною. 

Ми зупинились на невеликій кам"янистій галявині. Була мжичка і мокре каміння вимито виблискувало. Ми почали ремонтувати мітки мандрівників. То традиція - будувати "піраміди", щоб  мандруючі бачили, що вони не заблукали, що йдуть правильним шляхом. 

Відремонтувавши "піраміди", ми спробували будувати "вежі". І от як вийшло! То було гарне змагання. 


Спробуйте і ви! Гадаю особливо цікаво буде дітям. 

А дітей на трейлі зустрічали немало. Хто з мамою, хто з татом. Не бояться ні дощу, ні важкої дороги. Легше буде проходити по життю дітям, котрі проходили різними трейлами. То напевне. 

Ні харчів із собою, ні змінного одягу, лише пляшка води. Життя в природі вимагає любити всяку погоду та їсти лише тоді, коли добряче зголоднієш. 


Ці кемпінгери, як і ми повертаються з мандрівки, чи рибалки. Час готуватись до вечері. 


Українського сала у Сполучених Штатах немає. Вірніше, воно є, але у магазин поступає із... Брукліна, в якому живуть дуже підприємливі люди. А нам хочеться тільки справжнього українського сала. Щоб кабанчик був правильно годований, правильно заколотий ( о, який жах ця агресивна людина, хочеться стати вегетаріанцем, але...не тепер) і правильно просмалений.
Такого сала не дістати. Тож ми придумали купувати хороший органічний бейкон. Дорого звичайно, але ж ми не так часто виїзджаємо на кемпінги. А приготувати бейкон треба так: обсмажити полосочки на два боки до рум"яності, а потім покласти на суху серветку і промокнути жир. Готово! Смачно неймовірно! Як свіжі шкварки у бабусі в селі. Українець без сала не може жити. Як там у Поплавського "з салом сплю і салом укриваюсь"? 


Ще й печена на жару кукурудза! Також не українська, але хто не знає української тому вона смакує. 


А десерт американський, традиційний - смор. Спеціальний крекер, шоколад, маршмелоу. Важливо все правильно підігріти і швидко скласти докупи. 


Смачно! Тільки б ведмеді не занюхали. 
А завтра нова мандрівка! Цього разу щоб спостерігати унікальне природне явище, якому багато тисяч років - Boulder Field.

І от завтра. На інформаційному табло видно, як утворювалося це розкішні камінне поле. Колись у майбутньому його затиснуть дерева, трави, ліси, але поки-що тут між камінням не росте жодна травинка! 

Люди приїздять сюди, щоб помилуватись, пострибати по камінню (а це дуже непросто, повірте), спробувати дійти до протилежного краю камінного поля, а чи просто посидіти, подумати...

Бути на тому полі, то відчувати велич природи, її силу, її безмірну глибину розмаїтості.  

А-го-ов! Ви йдете? 

Навіть отакі маленятка ходять там. Тренують ніжки, набираються вражень. 

А тут зовсім маленька бебочка! Чого можна повчитись у американських батьків - вони всюди із дітьми. Я ніколи не чула, щоб батьки скаржилися, що "діти не дають їм жити". Якось в одному огляді (на цьому сайті) побачила заголовок "Я ненавижу своего ребенка и мужа!" - не втерпіла, написала коментар. Звісно, зам"який, бо що можеш сказати чужій людині, яка заради реклами притуляє такі слова до рідної дитини? Американці до найменшої дитини ставляться з повагою і увагою. Чи не тому їхні діти веселі, витривалі, загартовані, доброзичливі і зовсім не капризують? Мені дуже б хотілося, щоб українські батьки вчилися такому відношенню до дітей. 

Тут, на цьому незвичайному "мертвому" полі дехто просто сидить і думає. Поле ж насправді не мертве. Тут особлива атмосфера для різних "філософських" думок. Нічого лишнього навколо. Лише сірі (загалом досить лагідні, як не дивно!) форми і далечінь. Ніщо не відволікає від самого себе. 

Немало молодих приїздять сюди займатися йогою. 

Ось на такому унікальному поліі ми побували. Навіть не уявляли, що існує така незвична краса. 
До речі, поміж камінням (розповідають ті, хто ходив далі і далі) живуть змії (грітися виповзають на тепле каміння) та чіпманки. Дивно, але змії живуть чомусь лише на одному боці поля. 

Настає час сказати кемпінгу "Бувай! Ми повернемось, коли зацвіте рододендрон." Адже довкола кемпігну 44 милі трейлів! І ми на них не побували. 


Ми почуваємося відпочилими і більш щасливими. 
А що вони шукають у траві? 

Виявляється, шукають щастя? Яке воно?

А ось яке! Це незвичайна, рідкісна, неподібна на інші конюшинка - чотирилиста. Щастя завжди можеш знайти, якщо умієш бачити!
Дивитися ж бо легко (то дала нам природа), але бачити, то вже уміє не кожен. Кемпінг допомагає нам бачити. А конюшинку-щастя засушимо на згадку, щоб не забути що незвичайне є у звичайному. 

Внизу - могутня ріка Лігай. Колись іншим разом ми підемо до неї. 

А поки-що повеселимися, як це буває лише мандрівках. 


А що? Хіба отак походиш у місті? 


Або отак? То молодіжний стиль.


Вечір. Тиша. Знову багаття. Десь у сусідів теж вогники - чи то багаття, чи ліхтарики. Мерехтливі вогники по усьому лісі. То - лісове братство кемпінгерів. 

Небо ще світле, але ліс уже спить.


Рано-вранці ми в дорозі. Стеляться вологі, прохолодні тумани. 

І от місто. Дивимося на нього новими очима. 

У сусіда зацвів рододендрон. О ні, той що у лісі буде зовсім інакший і ми його мусимо бачити. 

Дякую, що мандрували з нами!

Огляд ще одного американського кемпінга Чепмен Лейк (Chapman Lake) за посиланням.

 

Комментарии

Аватар пользователя Alena
Какая красота и чистота!!! Нет пластиковых бутылок разбросанных, пакетов, мусора. Почему у нас не так, ведь тоже есть и красивые места. Из каждой мелочи видно, что США - великая страна. И нам до нее далеко.... Такой красивый и познавательный обзор, а вызвал у меня грусть. Хочется жить лучше, веселее, цивилизованнее. ЭЭЭЭХ.
Це все залежить від людей. Шукайте свою нішу - людей із подібними принципами та способом життя. І там де будуть ці люди, шматочок світу ставатиме інакшим. Я не думаю, що є інший шлях. Звісно, від державних органів багато залежить (штрафи, шкільні програми, фінансування тощо), але то у довгостроковій перспективі. А жити і виховувати дітей треба вже тепер. На днях я була з дітьми (6 і 9 років) у басейні, що належить досить дорогому тенісному клубу. Діти ці грають мало не в усі сучасні ігри, займаються музикою та лижами, тенісом, футболом професійно. Здавалось би мали б бути пихаті і наглючі. Нічого подібного! Чемні, уважні, дисципліновані. Купили у ресторані (клубному) заморожену воду у манюній такій скляночці. Виходимо через ворота і я хотіла викинути ту скляночу у сміттєвий бачок. "Ні! Не викидай! - закричали обоє. Візьмемо додому. Той пластик іде на переробку і у нас вдома є спеціальний бачок. Тут немає. Мама сказала - нести додому." Замотали ту липку скляночку у серветку і понесли додому. Коли в Україні кожен громадянин у кожній дрібній ситуації буде діяти подібно? Певно, що не скоро. Але шукайте свою нішу і ви (але головне, діти) матимете хоч маленький острівок комфорту. У США є і брудні місця, і безпритульні. Невдовзі напишу й про них.
Аватар пользователя Alena
Спасибо вам. Обязательно подумаю над островком комфорта (как правильно сказано). Ваши обзоры - всегда глоток чистого воздуха, очень интересно описано и качественные фото. Ждем ваших новых историй!!!
Ой як гарно написано)). Дуже цікаво було почитати і побачити фото. Пишіть ще
Невдовзі хочу написать про темп роботи і навчання, про безпритульних, про вступ до університету та життя студентів, про чудове місто Бостон, про ферму, про фестиваль вина, про нову чудову іграшку, про місце арту у житті дітей...Добре б? Але проблема в тому, що і я включена у цей шалений темп сучасного життя. Одне добре - ніколи не буває скучно. А якщо дуже-дуже серйозно, то напишу.
Аватар пользователя Галюся
Дуже чекаємо на Ваші нові темки! Дякую, Вам, Раісо!
Аватар пользователя НаталкаНатали
Дуже цікаво!