Наименование товара: 

Як живуть старі люди у Сполучених Штатах? Чому нерідко виглядають молодшими ніж їх ровесники з України? Через добре медичне обслуговування, достойну пенсію, цікаве дозвілля? Про це запитують користувачі сайту. Спробую відповісти та окреслити ті основні чинники, які, на мій погляд,  обумовлюють різницю між американським та українським пенсіонером. Це буде аналіз мого власного досвіду спостережень та спілкування із старими людьми у Сполучених Штатах та Україні (менше в Росії). Ви можете не погодитись зі мною у висновках, адже це моє власне бачення того, як старіючи зберігати молодість. 

Ці два орли (а їх тут дуже багато, поживи ж бо досить, - зайці, індики, куріпки бігають навіть по-між будинками, олені гинуть на хайвеях) деякий час постійно сиділи на сухій гілляці велетенського дуба неподалік од нашого будинку. Мені чомусь завжди здавалось, що вони старі. "Старість нічого не боїться" - казала моя бабуся. Птахи не ховались у гущавині, а сиділи на видноті: дивились звідтіля на світ і "все" бачили... Мабуть через це і видавались мені ці птахи старими. 

Я хочу сказати, що дивлюсь на проблему старості не стільки як на обумовлену зношенням організму (себто фізіологічну), а як на психологічну - відношенням старої людини до себе самої, світу людей загалом, природи. Я не знаю як ця пара орлів фізично почуває себе, але я наділяю їх частиною своїх переживань і обумовленої цими переживаннями поведінки. Я - стара  людина. 

Оце я. Мені цього року виповнилось 67 років. Я не зафарбовую сивини. Я цілком задоволена тим, яка я тепер "красуня" (хоч, як казала колись із посмішкою моя покійна мама, "тепер м"ясо від кісток відстає").  Також я ще зовсім не готова помирати, бо маю багато поточної роботи та планів на майбутні роки. Але... оскільки смерть рідко коли буває очікуваною, то до неї треба бути готовому (написати заповіти на успадкування нажитого майна,  підготувати і оплатити місце захоронення, дати дозвіл лікарям на припинення підтримуючої медицини, якщо я буду у "рослинному" стані тощо). Усе це буденність для старих (і навіть людей середнього віку) людей у Сполучених Штатах. Усе це цілком прийнятно і для мене (як було прийнятно для моїх бабусі, мами і тата). Що б я додала до списку "як готуватись", то це було б непогано мати якийсь засіб самостійного припинення життя (у деяких випадках то було б хорошим варіантом завершення справ тут).
Я - українка. Живу у СШ десять років. Мій "список" є у загальних рисах таким, як і у більшості моїх знайомих американців.
Розповідаючи про старих людей, я буду використовувати у більшості випадків свої фото як ілюстративний матеріал, оскільки не маю права фотографувати когось іншого. Проте, я маю деякі фото з вулиці, подій тощо і їх покажу також. І ще - жодної класифікації! Хіба що в підсумку. Це буде лише рух через події і людей зі спостереженням. Так, як я через це проходила, пізнаючи новий для мене світ американських старих людей. Отже, ходімо зі мною! 

Сполучені Штати, безумовно, є країною дуже особливою. Певно, через їх незвичайну історію. Я думаю американцям дуже поталанило, що мали великих батьків-засновників. То були люди високоосвіччені, моральні, патріотичні. Читаю і дивлюсь про них фільми, не надивуюсь! Медісон, Джефферсон, Гамільтон, Джон Адамс - оце особистості! Тому й могла стати шедевром американська Конституція. Кожне речення, та й кожне слово у ній несе глибокий зміст, окреслюючи межі дозволеного і шлях розвитку особистості. Може комусь буде видаватись дивним, що я починаю розповідь про старих людей згадкою про історію країни та її конституцію, але я справді бачу, як життя людей регламентується саме цим документом. Його принципами пронизане все суспільство. Спершу система принципів, а далі базованих на них великих і маленьких правил стають основою традицій та стилю життя людей у країні.
Закони та правила так вибудувані, що у мене було спершу враження ніби я потрапила до Радянського союзу. Просто тобі тоталітарна система! Плати податки, дотримуйся правил не тільки прописаних юридично, але й моральних (чим не партком чи профспілка?), не прерікайся із поліцією (потім можеш доводити свою правоту), будь хорошим працівником (на наступну роботу не візьмуть, якщо ледащо), не пий до 21 року та не май і пляшки відкупореного пива у машині, дуже наполегливо і важко працюй, якщо хочеш здобути вищу освіту (жодних лівих шляхів), нікого не осуджуй і не ображай (слово "дискримінація" одне із найстрашніших обвинувачень), ніяких непередбачених графіком перерв на роботі (запалити цигарочку, сходити кілька разів до туалету, пити каву... - цього немає), паркуй машину за сім інчів від тротуарного краю, стрижи газони і прибирай біля свого будинку тощо.  А що взамін? 

Свобода поміж цим! Ти можеш завжди знати як використовуються твої податки навіть у твоєму маленькому містечку, також впливати на їх розподіл. Ти можеш піти до працівника уряду на будь-якому рівні і сказати все, що тобі треба. Він для тебе просто виконавець певних функцій і залежить від твого відношення до його праці. Тобі не можуть відмовити у праці, бо ти негарний, інвалід, не тієї раси, старий...Тобі не нав"язують точку зору по телебаченню чи у пресі. Ти можеш висловити те, що суперечить ідеології правлячої партії, можеш критикувати роботу тих урядовців, які, на твій погляд, працюють погано. Ти можеш мати зброю і захищати себе при потребі. Ти можеш відчувати себе впевнено, яким би ти не був - огидним чи красенем, білим чи чорним, молодим чи старим... У США немає людей "красивих", немає єдиного взірця, шаблону, стандарту поза яким ти будеш "не таким". Кожен по-своєму прекрасний, унікальний, неповторний і тп. Звідси - кожен може мати своє бачення світу, свій стиль життя, вбрання тощо. І ніхто не здивується (тим більше не осудить), якщо я вийду на вулицю зі, скажімо, ріжками. 

Виходить, що у системі досить жорстких правил, ти можеш почуватися досить вільним. Для мене цей баланс жорсткості і гнучкості, свободи є унікальним. Також цілком прийнятним. Базою для такого життя країни стала Конституція. 

Старі люди, які включені у цю систему є дещо інакшими, ніж би жили у якійсь іншій країні з іншими правилами. Погляньте на фото вгорі - то із тигром (символом школи) стоять вчителі-ветерани на святкуванні річниці заснування знаменитої приватної школи (Школа друзів). Манера поведінки, одяг, посмішки цих старших людей зовсім не вказують на те, що вони старі, ветерани, заслужені тощо. Їх виступи були теплими, щирими і короткими. Жодних формальностей, жодних заготовок наперед. Все свято (виступи, морозиво для малечі, спонтанні  танці із вчителями та тигром) тривало хвилин тридцять. Усі ще раз потішились тим, що школа є для усіх них рідною і повною друзів (і це справді так, ви можете почитати в оглядах про цю школу). Також побачити як ці старі люди - вчителі із сивими головами лежать на підлозі поряд із учнями, сидять по-турецьки на килимі, "лазять на чотирьох", допомагаючи дітям. Ніхто ні над ким не може стояти "над". І так із самого малечку. Стаючи дорослою, людина, яка жила з цим, не прагне будь-що стати "над". Щонайменше, то нечемно. Усілякі "понти" новоприбулих (особливо із території колишнього Радянського союзу) викликають поблажливі посмішки і бажання триматись осторонь. 

Старі люди США, як і в інших країнах, допомагають дітям виховувати онуків. 

Проте, вони, зазвичай, не живуть разом із сім"єю дітей. Американці здебільшого живуть у приватних будинках (великих чи маленьких із кусочком землі для гриля, дитячих ігор, відпочинку). Старіючи, деякі продають будинки та купують епартменти (квартири), оскільки важко доглядати за будинком та двором. Однак, більшість намагається доки може залишатися у будинку. 
З онуками бавляться не постійно. Забирають на вихідні, організовують подорожі до ігрових центрів, музеїв. Тобто, коли можуть (і хотять). Загалом, молода сім"я, яка вирішила мати дітей мусить розраховувати на себе (чи можуть оплатити няню, садок, школу, чи може хтось із них не працювати тощо), а вірніше на свої гроші. 
Як правило, між старіючими батьками та дітьми хороші стосунки (одна із причин - окреме проживання і можливість жити у своєму стилі). Навіть коли батьки розлучаються, дорослі діти підтримують рівні стосунки з обома, вважаючи що не мають право втручатись у їх життя, бо то був вибір дорослих людей). Так само коли розлучаються молоді сім"ї із дітьми, діти залишаються бажаними для усіх дорослих у новій сім"ї. Ніхто не вважає дітей нерідними, якщо вони народжені від іншого батька чи матері. Відношення до дітей у США є особливим всюди. 

Деякий час мене дивувало, що дорослі і навіть старі люди часто сидять "по-турецьки" (як Байда на картинах). Мені ніколи не було важко так сидіти, оскільки я з дитинства була дуже гнучкою. Але чому  це не важко мало не для усіх? Тепер я знаю: так сидять діти у дитячому садку, у школі; так сідають учителі біля дітей; так можна сісти на лавці чи й на підлозі на вокзалі чи платформі, чекаючи поїзда...

Тобто сідають так, як зручно змалку. Тому і старі коліна згинаються. 

Американські старі люди нерідко ходять "за ручки", бережливо підтримуючи одне одного. Чому? Так люблять одне одного? Зберігають пристрасні стосунки?
Вони розуміють, що людина у цьому світі є дуже одинокою і мати хорошого друга то велике щастя. Життя важке і малопередбачуване, має бути хтось, на кого можна покластися. І цього "хтось" треба берегти. Вони звертаються одне до одного honey, тобто "серденько" (це не означає "медовий" як дехто перекладає буквально) і це нерідко не є формальним. До речі, таке звертання часто можна почути і між чужими дорослими, дорослими та дітьми. 
Зазвичай вечорами можна бачити пари старих людей у ресторанах, часто вони мандрують (туди, куди дозволяє бюджет), гуляють у парках, на пляжах... 

Декому може здатись, що старі люди ведуть безтурботний спосіб життя - віддалились від проблем дітей та онуків, гуляють "під ручки". Проте, це зовсім не так. Більшість старих людей у США працюють! Причому працюють важко. Чому? Деякі тому, що не вистачає грошей на прожиття, дехто тому, що хоче збільшити "пенсію" (слово у лапках, бо пенсії як такої немає, є соціальні виплати та збереження на старість), а дехто просто не може не працювати, бо без роботи нецікаво жити. 
Я працюю у США бейбісітером. Коли їхала з України, мені деякі колеги казали: "Як? Ви хочете залишити ТАКУ кар"єру?" Річ у тім, що моя кар"єра ніколи не була для мене кар"єрою. Так, я захистила дисертацію (кардинально помінявши фах) і стала успішним (оскільки лекції йшли під аплодисменти) викладачем і дослідником. Далі те, що зазвичай - доцент, старший науковий, зав. чимось там... Написала й докторську. Її захист - то справа і грошова, і марудна. Знайшовся якийсь кримчанин, хто дуже хотів її купити. "Даю, - каже, - п"ять тисяч доларів! Продайте!". "Ніколи! Нехай вона згниє, ніж хтось отримає "проффесора" та буде знущатись над студентами". Для мене важливо, що я реалізувала свою ідею (у яку вірю і тепер), а захист і регалії то діло другорядне. Я не люблю бути у старому руслі. Мене вже там немає. Я - пішла. Отак я опинилась у США. Треба було дбати про освіту молодшої доньки. Влаштувалась у сім"ю, де от уже майже 10 років виховую двох діток. Також можу бачити суспільство "зсередини" і це дуже цікаво. 

У США немає роботи престижної і непристижної. Всіляка праця є почесною. Важливо те, що ти працюєш добре і приносиш своєю працею користь собі та іншим. Осуду я зазнала лише від декого із своїх рідних, хто питав: "Так ти работаєшь нянькой, да?". Так, працюю. І реалізую стільки своїх умінь, що ніде інде не могла б цього робити. Тут потрібне знання мови та літератури, і арт-навички, і математика, і психологія... А що вже уміння налагоджувати все життя дітей, дбати про їх успішність, спритність, уміння перемагати, справлятись із невдачами та травмами... Стиль життя Америки неймовірно напружений, а темп - високий. До дітей змалечку ставляться вимоги у нього влитись. Діти мають бути загатровані, швидкодійні, дисципліновані, працьовиті тощо. Це означає, що я, як вихователь, маю володіти усіма цими рисами і навіть більше, інакше я не зможу передати дітям те, чого від мене очікують. 

Моя знайома працює у магазині. Вона встає рано о 5-ій і розпаковує товар, який приходить у ящиках. Також його треба класифікувати та рознести по департментах магазину (а розташування товару міняється мало не щодня і треба мати спостережливість і добру пам"ять, щоб бути добрим ранером). Усе треба робити дуже швидко, оскільки ящики рухаються по конвеєру, а менеджер працює навпроти і може бачити з якою швидкістю рухаються руки кожного працівника. Якось вона почала часто ходити до туалету і отримала зауваження. На п"ять годин роботи є одна 15-хвилинна перерва і для своїх потреб можна використовувати лише її. Отже, вона почала менше пити перед виходом на роботу. Натомість, брала із собою пляшку води, щоб напиватись вдосталь наприкінці своїх п"яти годин. До речі, воду носять із собою і малі, і дорослі. Привчають до цього із немовлячого віку (батьки в ліжечко дитині кладуть пляшку води із кришкою, яка світься, щоб дитина могла напитися вночі, коли тільки захоче). 

У майстерні, в якій працює мій чоловік більшість працівників люди немолоді. Час-від-часу виходить на роботу колишній співвласник бізнесу, а нині старенький, років 80-ти чоловік. Він - мільйонер і міг би спокійно сидіти вдома. Проте, він скучає без роботи, яку мав усе життя (майстер з оббивки меблів та виробництву карнизів). Приходить і стає поряд з іншими працівниками до праці. 

Коли ми оглянемось довкола, то побачимо, що старими можуть бути медичні сестри, полісмени, будівельники, продавці, касири, вчителі... Навіть офіціанти, бармени, де зазвичай вимога швидко рухатись. 

Немало старих людей працюють у нічні зміни. Відомо, що старість не спить. Чому б у цей час не попрацювати. Так у нашому продуктовому супермаркеті на нічній розкладці продуктів працюють, в основному, старі люди. Супермаркет відчиняється для покупців о 6-ій ранку і часто я можу бачити цих людей. Вони усміхнені, бадьорі і дуже доброзичливі та помічливі. Саме тому і працюють. Інакших на роботу не беруть. Тобто не старість-молодість є критерієм відбору на робоче місце, а відповідність якостей працівника вимогам праці. 

Якось на Русанівській набережній (у Києві) я купила зимові черевички. Не бувши певною, що вони підійдуть для доньки, я запитала чи зможу їх повернути. "Звісно" - була обіцянка. Так от, я виривала свої гроші днів з десять. Коли я зайшла до магазину і вдруге запитала чи зможу сьогодні отримати гроші назад, продавець (молоденька дівчина на височенних підборах і у хутряному жилеті по тодішній моді) блиснула на мене вульгарно намальованими очима і зверхньо запитала: "Вам звонілі?". Продавець НАД покупцем! Хто ж для кого? З чиєї кишені вона отримує платню? Чому мені мають телефонувати про дозвіл забрати мої гроші? Та скажіть дякую, що я дала вам їх на одну годину, один день! Та покажіть, що хочете МОЇ гроші знову - посміхайтесь, висловлюйте розуміння, повагу, увагу, щирість... Ніколи більше я у тому магазині не була і думаю про них колись написати. 

Висить у Приватбанку (солідний ніби) табличка, на якій демонструється як вони люблять клієнта та як культурно обслуговують. А там правила типу: Наші працівники... контактують із клієнтом очима, посміхаються, кажуть ввічливі слова і т.д. Не вистачає професіоналізму поховати ту дурню, а не демонструвати, що те все завчене, а не щире. Натомість має бути: ми завджи раді вам допомогти, чи ми станемо вашими надійними партнерами тощо. Звісно, усяке суспільство повне маніпуляцій. Одні люди, організації, політичні партії маніпулюють іншими. Нагадаю, що маніпуляцію маємо тоді, коли цілі людини підміняються цілями маніпулятора. Тобто людині вкладається в голову, що вона хоче того, чого насправді хоче від неї маніпулятор. Існує наука як розгадувати маніпуляції і не дати себе надурити. Але тут навіть і не треба цього. Тут, у цьому розрекламованому банку діють так грубо, що те просто є приниженням гідності людини: мають клієнта за ідіота, лоха.

Те, що в америкнському суспільстві подібне є недопустимим, заставляє людей бути дійсно щиро доброзичливим, ввічливим і помічливим. Ні, вони такими не народились. Їх такими "зробили", заставили такими бути, а інакше - будеш на вулиці. 

На вулиці немало безпритульних. Я й досі не можу сказати із певністю чому вони там. Сидять, лежать в усякі пори року під дашками, на теплих решітках теплоцентралей молоді і старі люди. Коли приїхала до США, то все лякалась такої перспективи. Не раз запитувала знайомих: Чому? Проте, найчастіше вони лише посміхались у відповідь.

Колись я напишу про безпритульних окремо, а зараз лише скажу: в основному це їх вибір жити життям без притулку і відповідальності. Якось на початку я намагалась із ними заговорити, запитати чому, що трапилось. Відповіді завчені: "Це довга історія..." Безпритульні мають де переночувати, поміняти одяг та поїсти. Також заробити. Але все одно вони мене завжди страшать. 

Тому, краще працювати і не здаватись на волю випадку. Також, думати про хороше. 

Не всі старі люди можуть працювати. Деякі роблять щось вдома самі та продають, аби мати радість, заняття та прибуток. Це в"язання, вишивання, макроме тощо. Популярні ковдри із різних кусочків тканини (дуже дорогі), також листівки вишиті на папері. 

Якось ми побували у майстерні, де пара старих людей налагодила виробництво паперу. Із цього паперу продавали листівки, різні конвертики, коробочки для дрібниць тощо. Те, що ти зробив сам продається досить дорого. То є престижно допомогти виробнику і щось купити у нього, підтримати його арт. Також гарно зробити комусь подарунок із листівкою ручної роботи. 

А це невеличка майстерня по виробництву глиняного посуду. Дорогий страшенно! Власниця майстерні (колишня вчителька, котра "вийшла на пенсію") показує нам весь процес виготовлення посуду. 

Як одягаються старі люди? Які мають зачіски? Чи мають макіяж? Як би це не видавалось дивним, але "стилю старої людини" просто не існує. Існує стиль особистості. Старий не обов"язково у хустинці, чи стрижений, чи має темну сукню нижче коліна з довгим рукавом.
Стара людина може бути дуже фенсі, також може бути елегантною, може мати національний одяг, може мати тату, чи "дику" зачіску... Вона одягає те, що хоче. Вона носить той одяг, у якому добре її душі і тілу. Звісно, десь існує дрескод. Так, наприклад, є певні вимоги до продавців магазину (зручне взуття на низьких підборах, акуратність в одязі та певна довжина спідниці тощо), до кухарів, до барменів тощо. Навіть до учнів середніх шкіл (наприклад, хлопчикам не можна носити футболку без рукавів, дівчаткам - надто коротку спідничку тощо). Старі люди, коли вони не працюють чи у вільний від роботи час можуть одягатись, що їм до душі.  І вони ду-у-у-же креативні у виборі свого стилю. Ось кілька фото. 




Це наша сусідка приїхала з роботи. Їй за шістдесят. 

Подружки в електричці.



На свята можна бути ще вільнішим. 


Цей чоловік ірландець з Бостону.  Ірландці полюбляють бути у своєму зеленому кольорі. 

Усім, крім двох студентів, біля шістдесяти. Короткі шорти, довге розпущене сиве волосся і... радість життя. 

А це зовсім не безпритульна людина. Біля неї подруга (не вдалось сфотографувати), зараз ці дві жінки вийдуть до свого недешевого авто та й помчать кудись. Обидві в одязі із легких тканин, на ногах чобітки, бо дощить. Такими феями вони себе уявляють? А може якийсь фестиваль? Хто-зна. Одна з них запідозрила, що я намагаюсь сфотографувати, тому так незадоволено позирає. 

Немало старих людей є байкерами. Байкують зазвичай сім"ями - він і вона старенькі. 

Багато-хто носить національий одяг - особливо індіанський, африканський. Особливо завжди вбрані старі люди з Індії (неймовірно акуратно та з дивним підбором кольорів), вихідці азійських регіонів (дуже стримано, просто, елегантно), афроамериканці США (яскраво і весело) ... Хто як хоче і може. 

Коли приходять свята, старі люди можуть одягатись і поводити себе зовсім вільно. На фото внизу свято в одній із елементарних (початкових) шкіл. Це музичний концерт на Хеллоувін. Піаністка - старша вчителька має свій образ. 

А тут на сцені у блискучих штанях витанцьовує старий чоловік. Він - учасник самодіяльного театру української діаспори. Великий жартун. Насправді працює механіком. 

Особливістю американського стилю життя старих людей є те, що вони бувають у всіх тих місцях (за рідким виключенням), де й молоді. Ось ці прийшли на виставку найновіших моделей автомобілів. Така виставка облаштовується у Філаделфії щороку. Навіть старі і немічні, навіть бідні і безпритульні можуть сидіти у супердорогих авто. На їх запитання клерки відповідатимуть так само ввічливо. Стара людина може добре почуватися загалось скрізь. 

На фото внизу - весілля немолодих людей. Це нікого не дивує. Кожен хоче бути щасливим в усякому віці. 

А цей чолоків - весільний дружба. Йому на час весілля було чи то 65 чи то 67 років. Коли я висловила припущення, що старій людині пізно міняти професію, він заперечив, сказавши, що кардинально поміняв свою у 62.

У США можуть швидше здивуватись весіллю надто молодих, ніж старих. Адже зазвичай одружуються лише тоді, коли більш-менш стабільно "стоять на ногах" (мають професію і роботу). А це буває біля тридцяти. Тож дітей народжують між 30 і 40, коли є житло і дітям може бути забезпечене те, що потрібно для розвитку. Чи усі так міркують? Ні. Існують сім"ї, які народжують дітей коли і скільки хотять, щоб мати державні дотації та не працювати ніколи. То є біда суспільства. 

Америка - то дороги і автомобілі (які ще взимку треба старій людині розкопувати). За кермом молоді, старі, та й навіть дуже старі люди. Це вимагає від інших водіїв бути обережними і уважними (у правилах є вимога необхідності "спілкування водіїв між собою" на дорогах), а старших людей дуже відповідальними та ... здоровими. Адже стара людина може втомитись і заснути за рулем, вона має не таку добру реакція як молода, гірше бачить. Водять авто у США майже усі старі люди. Принаймні хто народився у США, або заїхав змолоду. Адже треба ще заробити на авто, а не тільки здати на права водія. А ті, що лишень заїхали купують авто спершу дітям та їх навчають. Без власного авто у США людина не може вільно переміщатись - громадський транспорт не дуже розвинений і дорогий. Біля кожного, навіть бідного будинку, авто. Біля багатших - стільки, скільки дорослих членів сім"ї. Тож старі люди мусять бадьоритись. 

І вони бадьоряться. Ось такі маленькі відкриті, спортивного типу машинки водять, як правило, люди сивоголові. Вже заробили гроші, виконали життєві обов"язки, можуть побавитись вітерцем. 

Коли люди стають старшими, то мерзнуть більше. Хоч американці звичні до холоду (із немовлячого віку вони перебувають радше в холоді ніж у жарі - холод завжди у спальнях, у магазинах і поїздах, у школах тощо) все ж на старість багатьом доводиться утепляти будинки. Усі будівельні роботи дуже дорогі. Багато хто всі роботи по утепленню (і не тільки) уміє виконувати сам. 

Багато хто думає, що американці невмілі і безпорадні у побуті, звиклі послуги купувати. Це зовсім не так. Є категорія висококваліфікованих працівників, які не можуть витрачати час на побутові справи, а чи дуже багатих, які це робити не хотять. Проте, у масі свої американці досить умілі і вправні у домашніх роботах. Моє дитинство і юність пройшли на Буковині і я знаю, що значить австрійський порядок, відповідальність, уміння не боятись ніякої роботи. Чому із західної частити України так багато людей працюють за кордоном? Вони змалку привчені не боятись роботи, усього навчатись. Тому й затребувані тепер. Так само американці: беруться за всяку роботу, вчаться радо всьому. 
Байдуже, що вчора ти був професор. Сьогодні ти будеш дальнобійником. Вчора ти мав мільйон, сьогодні не маєш чим заплатити за житло. Це життя. Американці дуже реалістично його бачать. 
Оці немолоді люди за півдня виконали величезний обсяг робіт. Працювали злагоджено і дружно та...весело. Вони прибирали територію біля будинку: треба було перенести на порубати на дрова великі дерева, вирубати частину лісу біля озера, скосити траву та її зібрати. Це зробило за кілька годин немолоде подружжя. 


У них було багано різних машин-помічників. І усіма ними обоє володіли майстерно. Кожен міг замінити іншого на всякій машині. 

Старі люди люблять мандрувати - хто далі, хто недалеко. Звісно, усе залежить не лише від бажання та здоров"я, але і від грошей. На відміну від загальноприйнятої думки, населення США не є багатим. Більшість людей живуть бідно. Якщо податися у регіони країни де мало робочих місць, то можна бачити не білозубих старих, а беззубих. Хоч, мені здається, не менш оптимістичних. 

Хто має можливість стараються провести свій відпочинок активно - тягнуть до гір, океану чи лісового кемпінгу човни, велосипеди, каяки, лижі...

Бачити красу земну треба поспішати. Це особливо розумієш із приходом старості. 

На озері Освего, що поблизу нас, завжди багато старих людей на каяках. Плануємо наступного сезону до них приєднатись. Деякі магазини спортивного спорядження організовуть спеціальні навчання і виїзди на різного типу човнах, велосипедах, а взимку на лижах. Саме старших людей чи не найбільне у таких групах, оскільки молоді мають менше вільного часу. 

А можна просто відпочити у тиші. 

Вода тут особлива. Кажуть, цілюща. Так чи ні, але озеро чудове. 

Немало людей тренуються, перепливаючи його туди-назад по кілька разів. Ні, ті люди яких я бачила не були молодими. Може колишні спортсмени, а може то їх улюблене заняття. Зі школи американські діти займаються багатьма видами спорту і обов"язково плаванням. Тож улюблений вид активності залишається улюбленим на все життя. Ну а біг - то вже традиція. 

Наші знайомі, які мають далеко понад вісімдесят, двічі на рік їздять на гірські лижі до Аспену, де найбільш важкі гірськолижні траси. Бос мого чоловіка займається рибальством в океані. Його дружина (бухгалтер за фахом) грає на флейті у любительському симфонічному оркестрі, який дає благодійні концерти у церкві. Сусід - байкер. Наші приятелі - любителі пішохідних маршрутів, побували у різних частинах країни. Знаю старшу жінку, яка організувала прогулянки із дітьми безпритульних. Старі люди не сидять на місці - бігають, мандрують, майструють, їздять на ферми збирати виноград чи персики... Щось роблять, щось бачать, у чомусь беруть участь, намагаються бути корисними самим собі і людям.  
Мисливство та рибальство також полюбляють. Оскільки багато людей мають зброю та добре нею володіють (нерідко добре стріляють навіть діти), а також багато хто має житло оточене лісами, то й полюють. Ліцензія та порядок відстрілу обов"язкові. На фото мисливська вишка (приватна територія). 

Якщо навіть стара людина не може займатися котримсь видом спорту, то вона є активним вболівальником. Ці фото, що нижче, зроблені на стадіоні одного із приватних університетів. На гру збираються не лише студенти університету, але й їхні родичі. Є ігри-змагання, традиція яких сягає століття. 
Спешу выступи оркестрів двох університетів, які будуть сьогодні змагатися. Це Лігай і Лафаєт. 

Почалась гра. 

Є спеціальні місця для людей у інвалідних візках. Якщо хтось може пересуватися лише у інвалідному візку, то він майже не матиме перешкод ніде. 

Родичі студентів мають спеціальний фан-одяг. Це додає спортивного настрою. Кожен почувається учасником гри. Так не тільки в університетах, так і у школах, навіть публічних. Старі люди продовжуть бути "у грі". Вони не випадають із життя. 

Оркестр (а їх біля ста чоловік) підтримує гравців та вболівальників. 
Ур-р-а! Ми виграли! Орли перемогли Ягуарів! І хоч сьогодні дуже холодно та вітряно, усі (і переможці, і переможені) щасливі. 

Коли надходить осінь - пора різних фестивалів (чорничних, персикових, винних тощо), старі люди перші їх учасники. Саме вони влітку їздили на ферми збирати урожай ягід чи фруктів (не стільки збирати, скільки мати з того радість, адже нерідко ціна у магазині майже така як на фермі).

Ці фото зроблені на фестивалі вина. На ньому тисячі людей дегустють вина, слухають музику. 

А на фермах найчастіше можна зустріти азіатів та українців. Це найбільші трудоголіки. На фермах дуже красиво і впорядковано. Іноді організовують екскурсії на виробництво. На багатьох фермах є розваги для дітей, свої магазини та пекарні. 

Можна не тільки збирати золотисті персики, але й спостерігати за тими, хто там живе. 

Поблизу Ланкастера є містечка амішів (люди, які вирощують екологічно чисті продукти, не вживаючи хімії та нових технологій з ідеологічно-релігійних міркувань). Деякі із них стали привабливими для туристів. Потрібні лише гроші на бензин та трохи часу і можеш насолоджуватися стилем життя у природі. Тут варять гарячий фадж, тут найсмачніше морозиво, тут тчуть вручну і вишивають... Тут живий музей. Усі це цінують, але найбільше відвідувачів людей немолодих. Для них грають ці музиканти. Кажуть, ніби вони незмінним складом на цьому незмінному місці грають уже тридцять років! Американці люблять кантрі-стиль. 

Отакі старі люди Америки. 
І я з ними. Радію кожномій хорошій події і намагаюсь вистояти у кожній поганій. Американці кажуть: "Завжди щось трапляється". 

Коли я навчалась в аспірантурі, то був у нашій лабораторії Сергій Євгенійович, який умів... дивуватися:  Надворі дощ. - Ах, неужелі? Я пошила цю сукню сама. - Неужелі? 
Сергій Євгенійович був наче дитина, яка на кожному кроці у простих речах робила відкриття. Як часто я його згадую. Лише сильна людина може не згубити у собі дитину. 

Я приїхала до Кемдена - одного із найкрасивіших міст штату Мейн. Я вперше скуштувала лабстерів. Він би сказав: "Ах, неужелі?" і я б йому розповіла про те, як ловлять лабстерів, як нелегко живуть трудящі, що займаються цим промислом і які вони прекрасні в океані. Також розповіла б який різноколірний люпин росте поблизу океану. А ще, яка там крижана вода навіть влітку і як бадьоро почуваєшся, якщо зважишся у неї пірнути. Ах, неужелі? Невже? Невже світ такий розмаїто прекрасний? 

Сполучені Штати - країна, у якій поєдано модерну архітектуру, новітні технології, шалено високий темп життя із чарівною природою, збереженою відразу поза містами. Мені здається, якби не це - життя було б не просто набагато важчим, але й кардинально інакшим.   

Підсумую особливості життя старих людей у Сполучених Штатах:
- Жити тут нелегко. Готуватись до старості треба заздалегідь. Слід розраховувати на себе, свої сили і гроші, оскільки у дітей будуть свої проблеми - борги за навчання, витрати на освіту дітей, борги за покупку житла тощо. Також наперед треба приготуватись до смерті та усього, що з нею пов"язане. 

- Американські старі люди більш реалістично дивляться на світ та події у ньому. Вони більшою мірою готові до усього непередбачуваного, краще справляються зі змінами.
- Американці живуть у напруженому темпі і, навіть старіючи, часково цей темп зберігають. 
- Немало старих людей працює, бо працювати змушені. Вік 60-70 років не є перешкодою для праці. Дискримінація за віком відсутня. 
- Багато старих людей продовжують вести активний спосіб життя. Про здоров"я дбати заставляє дорога медицина та необхідність бути готовим до праці. 
- Посмішка старих людей не є маскою, усміхатись стало притаманним населенню цієї країни. 
- Стиль життя старих людей обумовлений стилем життя загалом у США. 
- У будинках престарілих (є дуже дорогі і чудові) є все для того, щоб почуватися не викинутим із суспільства. Однак, туди йдуть тільки коли змушені. 
- Кожен може легко стати безпритульним. Власне житло більшість здобувають тільки на старість. 
- Американці більш здатні приймати жяття таким, яким воно є і радіти його буденним сторонам. 
- Старі люди (як і більшість інших) доброзичливі і помічливі. Радо працюють волонтерами (до волонтерства люди привчені ще зі школи). 
- Старі люди можуть собі дозволити бути собою, мати свої уподобання, свій стиль вбрання, свої судження про все. Нав"язувати своє іншим - дуже нечемно. 
- Не прийнято говорити про старість, вік. 
- Навіть якщо ти самотній і тобі погано, не прийнято скаржитись. Сильним вважа-
ється той, хто опирається на позитив. Не прийнято свій тягар навішувати на чужі плечі. 
- Найперші друзі - подружжя. Вони можуть мати різні інтереси, коло друзів, але опиратись одне на одного. 
- У США є культ свободи особистості, культ дитини, культ сім"ї. Культ старої людини ("пенсіонера на зуслуженому відпочинку") відсутній. Стара людина дбає про себе сама тому й весела, активна та усміхнена. Тому й не плачеться, а мусить виконувати свою життєву роботу як вже зуміє. 

Чи готові, скажімо всі українські пенсіонери так жити? Я не певна. Адже доведеться на свої плечі брати відповідальність за своє життя та при цьому не скаржитись. Хоча працьовитістю наші старі люди просто знамениті.
Та й події за плечима українських старих були дуже нелегкими. Ці двоє моїх рідних стареньких наче ті сиві орли на холодному дереві - дивляться на все згори тихо і змудрено. Колись малими дивились по телевізору фільм-страшилку. Зайшла бабуся і ми поскаржились, що страшно. "Що може бути страшнішим од життя?" - сказала на те. Вони не американці. 

Бажаю усім стареньким здоров"я та душевного спокою.
Дякую, якщо зоставались зануреними у цю дещо сумну тему про старих людей. 

Комментарии

Цікаво написано. Дякую за опис. В Америці люди звикли бпрати відповідальність за своє життя за себе і не вважають, що інші їм зобов'язані, тому там старі люди і не схожі на пост-радянських бабусь.
Аватар пользователя Елена BigMammy
Дякую дуже, пані Раїсо, за надзвичайно цікаву розповідь! По-перше, хочу зауважити, яка ви красуня! І Соня подібна до вас! Завжди з цікавістю читаю ваші оповідання та перечитую їх чоловікові, мамі - нам усім цікаво розповіді про США - погляд зсередини! Хочу собі такої старості, як ви написали!!! І так, я, як ваш Сергій Євгенійович, не втратила можливості дивуватися)
Аватар пользователя Alena
И мне очень понравилось! Ваши обзоры и рассказы несут в себе часточку атмосферы той великой страны, я всегда зачитываюсь. Есть это и у Сони - ее первые обзоры об Америке я читала, когда у меня был маленький ребенок. Покормлю-уложу его, ночью читаюююю)) Классно, спасибо вам огромное, за ваш труд, а ведь непросто описать и сфотографировать все так как вы, перенести дух и величие Америки в душевном и точном рассказе. Низкий вам поклон.
Аватар пользователя ElenaKostenko
Хорошая статья, детальная и общий смысл ясен, но я буду стариться в Украине - на своей Родине. Постараюсь своим личным примером изменить стереотип о =грустной украинской старости= .... я так мечтаю...я так хочу.... С интересом буду следить за Вашими последующими очерками. Приятно было познакомиться !
Дякую! Неймовірно цікаво написано.
Аватар пользователя ApriCat
Дякую за дуже інформативну статтю та цікаві "живі" фото).
Спасибо за интересную статью! Вы большие молодцы. Уважаю за активную позицию и позитивный взгляд на жизнь!
Аватар пользователя Graceland
Огромнейшее спасибо за такую интересную и длинную статью,Раиса).За прекрасные фото и за позитив. Стало мне вот что интересно:если "старые люди" могут работать и в 70 и при том "быстро",то откуда силы берутся?Уровень медицины?Вовремя проведенная профилактика болезней?Или действительно американцы здоровая нация? У нас люди под 60 и 70 только и делают что проводят время в поликлиниках...Нет,конечно есть те "особенные", я бы сказала так,которые и в 80 собираются и идут куда-то,но их 10 на миллион(В основной массе все остальные сидят дома с давлением и выходят только на базар или в аптеку,вот и все развлечения.И я очень сомневаюсь,что в Украине что-либо когда-то изменится,как бы печально это не звучало.... Еще было бы интересно,Раиса, услышать что-нибудь о медицине в США.Все что угодно,чем решите поделиться. Ну и пожелаю вам чтобы все планы(мечты) что вы задумали(наметили) исполнились)Долгих лет!И радуйте нас своими чудесными статьями о чудесной стране)
Про медицину напишу наступного літа. Але причина активності літніх людей не у медичному обслуговуванні. Це справді так. Причина лежить у сферах набагато глибших і складніших - то може бути окремий огляд. А ще краще, то могла б бути серйозна аналітична стаття. Може колись напишу, коли матиму хоч трішки більше вільного часу та буде до того інтерес читача. Дякую вам за гарні побажання.
Аватар пользователя таня
Надзвичайно цікаво і... глибоко написано! Ваші роздуми змушують переосмислити ставлення до життя взагалі. Коли ти молодий, ти не помічаєш, яке воно швидкоплинне, і як високо треба цінувати кожну його мить. Бо вона неповторна. Дякую Вам, пані Раїса, за відкриту для мене можливість перестати бігти, не помічаючи швидкоплину життя, і нарешті прислухатися до його кроків у своєму серці...))
Дякую усім вам, дівчатка, за інтерес до теми. Саме такі як ви змушують мене писати знову. Створюється поле для спілкування людей, які схожі світоглядом. Я почуваюся у колі друзів (навіть тоді, коли б ви були критичними я б вас так сприймала). Про медицину у США напишу колись, не тепер з певних особистісних причин. Лише скажу: медицина тут одна з найкращих у світі, проте не така вже й доступна. А що дає сили літнім американцям бути активними? Про це я могла б написати згодом, бо то є дуже цікавим і напрочуд корисним. Чи я вас розчарую, якщо скажу, що причина лежить у полі психологічних чинників? Проілюструю це маленькою історією. Дев"яності роки для нашої родини були важкими надзвичайно - і тому, що усі ми маємо негрошові професії, і тому, що ідеологічно належимо до класу "лохів" (за визначенням "крутих" дев"яностих). Тож мали все - і голод, і загорози вбивства, і втрату житла... І от раптом серед усього зла, що навалилось, моя вісімдесятирічна мама передає повідомлення: "приїдь негайно, буду помирати". Я їй терміново телеграму: "і не думай, тепер ми не можемо собі цього дозволити, не час для помирання". Другого дня ранесенько дзвінок у двері квартири. Хто так рано? Мама! "Ти ж зібралась помирати?" "Так, але ж ти сказала, що тепер не час". Після того мама прожила ще десять років. Вона завжди казала, що найсильніше в людині не тіло, а душа, не фізичне її єство, а духовне.
Аватар пользователя Graceland
Я так понимаю что живя в США сама страна мотивирует людей в ней жить хорошо и долго?! И повторюсь:будем с нетерпением ждать новых статей)
Да, так и есть. Но я бы сказала более жестко: мотивирует и ...заставляет. Вчера ехала с работы электричкой. Был вечер, резко похолодало и шел проливной дождь. Електричка опоздала почты на 30 минут! На платформе стояли старшеклассники в легких шортах и майках после тренировки (был первый день учебного года в о-о-чень дорогой частной школе, 28тыс. стоит 1 год!). Дети состоятельных родителей постоянно в школе серьезно занимаются спортом, а уроки потом делают до 2 часов ночи. Старшеклассники были совсем мокрыми, однако все улыбались и ...не дрожали от холода. Один из них вышел вместе со мной на станции в центре города и с двумя тяжелыми рюкзаками (с книгами и спортивным) весело пошел дальше пешком. Вспомнила как в одной из школ Киева (моя младшая дочка стартовала в "крутом" лицее) ученика - сына депутата, постоянно ждал персональный водитель. Это лишь один пример из множества маленьких и малюсеньких, которые связаны в систему. Хотелось бы написать книгу о том, как воспитать жизнестойкого ребенка, что может делать семья (а это очень много с момента рождения). Я готова рассказать, но приходится много работать и времени для этого нет. Может быть начну писать в раздел "О воспитании" фрагменты, которые затем соберу вместе. Но никто не знает, что случится завтра. Всегда нужно быть готовым свои планы корекктировать. Жизнь - это приключения, а, значит, многое неожиданное и непредвиденное.
Дуже, дуже дякую, неймовірно цікаво було читати ;-)