Америка: Весілля. Частина 6. Мандрівка до West Branch Angler & Resort
Частина 5
Тих, хто читає цю серію оглядів про весілля у США запрошую проїхатись з нами до місця святкування - до West Branch Angler & Resort, що на околиці Hancoch, NY.
Як ви, певно, вже зрозуміли ця серія оглядів про весілля в Америці є не тільки про весілля. Описуючи різні передвесільні та весільні події, які в часі розтягнуті майже на два роки, нам хочеться показати як живуть тут люди - як працюють, що цінують, як ставляться до інших людей, як відпочивають...
Позаду нас різні обов"язкові передвесільні вечірки, позаду клопоти, пов"язані із проблемами вінчання, нагромадження грошей для оплати весільного свята, із одягом для наречених та дружок-дружбів, замовленням будиночків для відпочинку гостей, ресторану тощо. Це все, що позаду було і нелегко, і стресово, і радісно. А попереду? Попереду велике заключне свято і воно має бути тільки радісним! Тож ми їдемо на це свято.
Наш маршрут був таким: https://goo.gl/maps/1vTD5mh64T5NiUKe6 (як на мапі вгорі)
Проте, виїзджаючи з дому, ми планували їхати швидкісними великими дорогами. Тоді наш маршрут мав би бути таким, як на мапі внизу.
Проте на якомусь відрізку шляху наш навігатор переналаштувався і повів водія навпростець - другорядними маленькими дорогами, через ліси та гори (як на мапі, котра є верхньою із двох приведених). Спершу ми хвилювались, проте швидко зрозуміли, що зміна маршруту то нам подарунок, бо ми змогли трішки заглянути у життя та побут американців. А що б ми побачили із бетонного хайвею?
Але почнімо спочатку: Ми виїхали з дому, що поблизу Філадельфії, зранку. Шлях неблизький, треба мати запас часу. Та й влаштуватись на місці, де буде святкування краще дотемна.
Спершу переїзджаємо на іншу сторону ріки Делавер. Цей міст носить ім"я Бенджаміна Франкліна (Benjamin Franklin Bridge). Він з"єднує місто Філадельфію штату Пенсільванія (найбільше місто штату) із містом Кемден штату Нью-Джерсі (місто невелике, проте знамените тим, що у ньому жив і помер знаменитий поет і есеїст Волт Вітмен, якого іноді називають американським Шекспіром).
Ріка Делавер тут широка й могутня, а нам треба дістатись ближче до її витоків у горах Аппалачі. Довжина ріки 660 кілометрів. Цікавий факт: Під час американської війни за незалежність армія Джорджа Вашінгтона поблизу м.Трентон форсувала Делавер і розгромила британські сили. Це був 1776 рік, зимовий місяць грудень зі снігом і вітром! Джордж Вашінгтон - шанований нині усіма американцями і знаний як "батько нації".
Міст Бенджаміна Франкліна було збудовано у 1926 році (архітектор П.-Ф. Крет). На момент відкриття це був найдовший підвішений міст у світі (за довжиною основного прольоту). Загальна довжина мосту майже 3 км. Міст має 7 полос для автомобільного руху та два шляхи для місцевих швидкісних поїздів. Міст підтримується двома стальними канатами товщиною 76 см, кожен з яких сплетений із 18666 дротів. Міст платний.
На цьому фото добре видно, як висить міст на могутніх канатах. Мостом можна також пішки пройти на іншу сторону Делавер. Пішохідний прохід знаходиться поверхом вище дороги для авто. Поїзди ж ходять по обидві сторони металевих опор. Іноді не віриться, що міст має мало не сто років!
Філадельфія залишається збоку і ми виїздимо на швидкісну дорогу. Їдемо на північ дорогою 476 в напрямку Алентауна, великого міста штату Пенсільванія. Біля нього знаходиться місто Бетлехем, близьке нашим молодятам не тільки тому, що там в університеті Лігай навчались, але тепер і тому, що там в університетській церкві вони мали обряд вінчання.
Дорога чудова не лише якістю покриття та чіткою розміткою, але й тим, що по обидва боки ліси та пагорби.
Ось і ріка Лігай (Ліхай). Це права притора ріки Делавер. Лігай-ріка дуже звивиста і має досить швидку течію. Вона петляє між горами. У перекладі із індіанської назва річки і означає "та, що петляє по-між горами".
Яструби мабуть чатують на легку здобич. Тут багато оленів. Іноді вони потрапляють під колеса. А може їм просто подобається ширяти у високому небі над зеленими просторами.
Дорога особливо красива, коли починається передгір"я.
І нам, а ще більше автомобілю, потрібен відпочинок. Заїзджаємо на добре облаштоване місце відпочинку (restarea). Тут є все, що треба для машин, людей та песиків, котрі часто також подорожують із людьми.
Такі відпочинкові плази трапляються з певною частотністю на усіх великих хайвеях і дуже зручно на них відпочити, поїсти та дозаправити машину.
І знову дороги, дороги..
Чим далі в гори, тим більше яструбів. Літають зграями, повільно і велично рухаючись в піднебессі.
Тунель Лігай (Pennsilvania Turnpike). Через ці гори проїдемо ним. Тунель (Lehigh Tunnel) досить довгий, але всередині добре освітлений та оснащений потужними вентиляторами. Він проходить під горою Kittatinny Mountain.
Тунель досить старий, його було відкрито у 1957 році. Тунель має довжину 1340 метрів. У ньому дві полоси у кожному напрямі. Тунель відомий тим, що його було збудовано з використанням кардинально нового методу - NATM.
Дорога не втомлює, довкола розлогі гори і багато зелені і наші очі "не на бетоні". Правда, водіям важче.
Ми можемо спостерігати як живуть американці - які у них будинки, ферми, поля. І це цікаво, адже інший материк, інша природа, інші традиції... А люди? Судячи з усього і люди дещо інші, проте, так само як і немало наших, життя мають у праці. Недаремно День Праці (Labor Day) - одне з головних (до речі, нечисленних) свят у Сполучених Штатах. Цей день святкується першого понеділка у вересні. Люди отримують до-о-о-вгий вихідний - аж три дні! У ці дні міста і містечка, великі будинки і маленькі хатинки майорять прапорами Сполучених Штатів. Люди святкують ці довгі вихідні, в основному, в колі сім"ї та родичів - на пляжах, кемпінгах, спортивних майданчиках, чи просто у дворі. Це велике і заслужене свято, котре має давню історію.
Тут довкола траси більше ліси і гори, лише зрідка трапляються поодинокі будинки.
Ну хто б повірив, що ми їдемо чи не найбільш густонаселеними штатами? Ліси і гори, ліси і гори... Краса і буяння зелені! Здається, немає чого перейматись нищенням лісів на планеті - ось вони неосяжні "зелені легені".
На схилах вздовж дороги багато різних квітів. Милуємося "дикістю" цих місць. Зауважу, що американці зазвичай дуже бережуть саме дику, незайману природу. Це можна бачити у парках і лісах, у зелених зонах, які вкраплені між міськими будинками.
Так, наприклад, у парку чи лісі не знищують старі дерева, адже там багато лісових жителів - жучків, комашок, личинок...Дерева чи небезпечні гілки зрізають і залишають у безпечному вигляді. У міських парках повно диких квітів, які (звісно ж!) ніхто навіть не думає рвати. На задніх дворах нерідко живуть бобри, зайці, опосуми, скунси а то й лисиці і їх ніхто не ловить щоб знищити. Іноді звірят виловлюють, щоб перевезти у краще для них, безпечне місце - більший ліс, до води тощо. При цьому стараються не роз"єднувати сім"ї. То є культура взаємодії людини з дикою природою. Така бережливість до усього виховується із раннього віку у садку, школі, сім"ях (певно, що не в усіх сім"ях). Мені довелось бачити, як на дозвіллі (діти просто грались, їх ніхто не спонукав до такої роботи) діти викопували малесенькі (сантиметрів 5-7) клени із трави і пересаджували їх у місця, де вони були б у безпеці. "Ми рятуємо діток дерев!" - вони казали.
Обережно! Тут можуть перебігати дорогу олені. Таких знаків на нашому шляху немало.
А ось і сам олень!
У лісі о цій порі ще цвіте рододендрон. Буває так, що цвітіння дикого рододендрону робить ліс схожим на білу хмарку. Але тут його небагато і кущі невеликі.
На цьому фото видно частину огорожі - то захист для оленів щоб не вибігали на дорогу. Такі огорожі побудовано так, що із лісу на дорогу оленеві вибігти важко, але із дороги повернутись до лісу він може просто.
Нам потрібно було дозаправити машину, тому ми з"їхали з великої траси і поїхали за вказівником на бензозаправку. Так ми потрапили до маленького старого містечка, з якого і почались наші непередбачені пригоди.
Все тут було дивним для нас - вулиці, їх назви (схоже, багато з них мали індіанське походження), будинки, двори... Але традиційно височіли комини камінів, до будинків тулились порчі (відкриті великі ганки, які є мало не в усіх американських будинках), а вздовж вулиці важкі, закриті ізоляційною гумою, електродроти, повисали на простих дерев"яних стовпах.
Містечко зелене, чисте і у дворах все охайно.
Тут, схоже, якийсь меморіальний комплекс місцевого значення. Кожне містечко має своїх героїв і шанобливо ставиться до своєї історії.
Невеличка заправка.
Машинку було дозаправлено то ж можна вирушати далі. Проте...наш навігатор не вивів нас на хайвей, з якого ми звернули, а обрав інший шлях. Ми йому підкорились і поїхали далі малими дорогами "навпростець" через поля і гори.
В принципі, якщо подивитись на мапу (нижче), то немає нічого складного у нашому маршруті - ми мали їхати відміченими великими дорогами - спершу 81, а потім 86.
Навігатору здалось, що маршрут "напряму" буде кращим. Певно, він оптимізував наш шлях по відстані, або обминав платні дороги, або щось інше. Не думаю, що він такий "розумний", що захотів показати нам американську глибинку. Проте, ми отримали гарну екскурсію!
У зоні, котрою нам довелось їхати, не було не те, що великих доріг, але й населені пункти зустрічались рідко. Ліси і гори та сітка дрібних доріг, на яких за багато проїзджених кілометрів не зустрінеш жодної людини!
Але спочатку ми не хвилювались, бо цього не знали. Спершу була велика дорога з досить інтенсивним рухом. Місцями вона була буквально прорубана в скелях, по яких збігали водоспади просто на узбіччя.
Ми їхали і милувались красою.
А потім ... почалась зовсім інша дорога - досить вузька, де майже не було машин. Може об"їзд? Може така дорога тимчасова?
Проте, дорога була вузькою, місцевою далі і далі, вона звивалась горами-лісами і лише інколи ми проїзджали села. Спершу хвилювались, але потім подумали: пального у нас вистачить, до заходу сонця далеко, тож будемо спостерігати як влаштувались американці у цих дикуватих місцях.
І здалося нам, що влаштувались дуже непогано! На пагорбах поряд із старими, височіли і досить модерні сучасні будинки. Біля будинків було все, що є атрибутом американського способу життя - зручні в"їзди для машин та машини, у будинках каміни, порчі та санруми, навколо будинків величенькі зелені території, на яких безпечно гратися дітям та зручно проводити дозвілля усій сім"ї (та й песикам і котикам з ними). Нібито вдалині від цивілізації, але усі цівілізаційні блага тут присутні. Нам стало навіть трішки заздрісно: отак би жити - все у хаті як у місті, а довкола широчінь лісів та гір!
Довкола будинків достатньо простору. Газони акуратно вистрежені, багато дерев і кущів.
Дорога хоч і вузька, але всюди асфальтована.
От і знамениті жовті шкільні автобуси. Вони справді особливі! Мають багато переваг на дорогах та стоянках. Близько третьої години дня краще, якщо можна, не виїздити - на дорогах буде дуже багато жовтого кольору, шкільні автобуси розвозитимуть дітей після школи. Звісно, у таких автобусах лише діти (батьки не можуть їхати з ними) і усі вони обов"язково сидять. Буває так, що великий автобус везе усього кілька дітей. Водій автобуса має знати усіх своїх дітей-пасажирів по імені. Він зупиняється біля будинку кожної дитини, або там, куди за домовленістю виходять батьки зустрічати дитину. Якщо дитину ніхто не зустрічає, водій не висаджує її, а діє за інструкцією: чи то відводить сам її додому, чи телефонує батькам, чи повертає до школи.
Ми дивуємося тому, як акуратно біля будинків. Село маленьке, контролюючих органів, певно, немає, але газони пострижені біля кожного будинку. А території ж немалі! Також кругом дуже чисто.
Дуже привітне село. І довкола природа буяє, і дорога добра, і погода гарна.
Невеличкий бізнес. Влаштовано все до діла.
Кладовище тут також доглянуте. Воно традиційне - надгробні камені із написом і жодних огорож, лише доглянутий газон. Поряд - церква.
Будинки розташовані частіше усього на пагорбах. Нам видається, що ці будинки мають бути зручними для проживання.
А от і ферма!
О, цей будинок чудовий! Також на горбочку, гарно вписаний у природне довкілля. І той, що на фото нижче не гірший.
Біля самої дороги поштові скриньки. Це щоб зручно було розвозити пошту. Її щодня крім неділі розвозить мейлмен спеціальною невеличкою машиною. Для нас дивно, що поштову скриньки біля дороги, але самі будинки десь далеко в глибині лісу. А поштою ж пересилають важливі документи, фінансови папери, дорогі бандеролі... Їх залишають далеко від будинку і ніхто їх не краде?
На цьому горбі величезний будинок.
Трапляються також і будинки розвалені, певно до часу покинуті. Проте, видно, що територія біля них доглянута, будинки розвалюються природним шляхом і ніхто з них не виламує для своїх потреб ні цеглу, ні дошку. На фото вгорі камін біля розваленого будинку.
Дикий рододендрон. Якби з лісу хтось захотів пересадити його собі в сад, то довелось би заплатити величезний штраф (десь 1000 доларів). Не тільки рододендрон, тобто кущ чи деревце, але й рослити викопувати у лісі заборонено. І люди не порушують закон.
В горах є карєри, де добувають камінь, тому в цьому регіоні багато будинків з природнього каменю. З нього також традиційно тут будують паркани та загорожі.
Нам все більше подобається їхати цією дорогою і спостерігати як живуть американці серед цих лісів та гір.
Подекуди дорога геть "сільська", але так само рівна, без вибоїн. Просто трави, кущі і дерева підступають до неї ближче та додають їй затишності.
Тут на поштовій скринці можна бачити піднятий "прапорець" (світлий пластиковий знак у вигляді прапорця). Це означає, що коли поштар вкладатиме пошту, він повинен також забрати кореспонденцію, покладену господарями у скриньку та відіслати її.
Гарне місце для хати. На височині, видно гори.
А далі вузька звивиста дорога.
Будинки так само траплялись нечасто - нові, старі, зовсім закинуті.
Як от оцей.
Чи хто подарував квіти, чи то господарі прикрасили свою поштову скриньку.
Траплялися і дуже модерні хати (фото вище) і традиційної архітектури (фото внизу).
Коли переїхали кілька кілометрів лісами трапилося ще одне село.
Хата на фото вгорі знаходиться далі від дороги, але весь в"їзд викладено каменем. Виглядає дуже гарно.
І знову ліси та гори. Хати де-не-де. Іноді навіть дуже далеко видніються в лісі чи на горі.
Видно, що це село маленьке і небагате. Але асфальт і тут чудовий.
Біля хати трейлер. Нерідко його використовують не для поїздок на відпочинок, а живуть у ньому. Наприклад, доки будується хата.
От гарна хата із дерева. Маленька, акуратна, гарно вписана в природу.
Біля дороги знак із написом: Arlo's Tavern.
Тут ми зупинились перепочити.
Ось це місце на карті
Цікаво, що такий маленький заклад як Arlo's Country Store має свій сайт http://www.arloscountry.com/
Тут стоїть ду-у-уже старий автобус. Мотору у ньому немає. Діти з радістю оглядали його. Американці люблять зберігати старі речі, знаряддя праці, дивні механізми та машини. У багатьох сім"ях бережуть, наприклад, старі лижі, граблі, саморобні велосипеди тощо.
Тут є заправка. А от і важкий трак - з гір возить каміння. Гори тут дуже кам"янисті.
А це що за дивна споруда? Спершу ми не могли ніяк зрозуміти. Щось таке маленьке, простеньке.
Аж ось побачили гурт молодих людей, які прийшли з клюшками для гольфу. Так це ж мінігольф!
Це чудово, що тут, серед лісів здавалось би вдалині від цивілізації молодь має гарне заняття. Поле для мінігольфу лежить у такому красивому місці, серед ялин і лісових квітів, а довкола гори та гори, що самим захотілось спробувати пограти. Виявляється, поля для мінігольфу у США дуже поширені. Може тому, що бути членом гольфклубу та грати у великий гольф недешево, а може тому, що саме на малому полі можуть тренуватись діти та дорослі-початківці, а може тому, що така гра не потребує багато часу і тому поширена серед студентів, котрі завжди мусять не грати, а вчитися.
Зайдемо до маленького магазинчику-кафе.
Виявляється є тут їдальня із простеньким меню, напої, морозиво.
Проста сільська обстановка. Клейончасті скатертини на столах. Село? Проте, коли ми пішли до туалету, то побачили все те, що є у туалетах міста - разові накладки на унітаз, мило і сушку, хороший туалетний папір та серветки для рук. Село!
А ведмедів, кажуть, у цих лісах немало. Та цей безпечний для діток.
Трішки відпочили (особливо водій та діти) і поїдемо далі.
Веде нас навігатор знову вузенькими дорогами та лісами. Нагадаю, ми їдемо до місця святкування весілля. Невже воно у таких горах та лісах? Вже хочеться швидше те місце побачити. Недаремно весілля заявлялося як весілля у стилі кантрі.
Проїхавши трохи лісами, ми знову натрапили на село чи містечко.
Тут ми теж бачили кілька покинутих хат.
А далі дорога стає геть вузька і так петляє лісом, що ми думаємо чи не зовсім з"їхав з глузду наш навігатор.
Зате краєвиди просто розкішні. Душа співає від такої гри зелено-голубих кольорів.
Будинки, котрі трапляються, в основному, старі. А фермам схоже років сто.
Відділення пошти
Отак живуть люди. Всі по-різному.
Гарний будинок.
Горби, гори, поля, корівки...
У якому гарному місці ця стодоля, по-нашому її називаючи. Цікаво, що приміщення типу стодолі американці часто фарбують у червонясто-цегляні а то й червоні кольори.
Хтось пухнастий там біля озера! Чи то бобер, чи гроунхок? Почувається в безпеці і не пробує тікати.
Певно добре йому живеться тут. До речі, біля озера залишена невикошеною осока. Чи то не для нього? Щоб йому було де сховатися та жити приємніше без стресів? У містах також де-не-де залишають такі острівки високої осоки для диких гусей та маленьких звіряток. Як правило, у низинках, де буває вода чи болітця.
Геть старенькі будівлі. Певно живуть старенькі люди, котрі вже не працюють.
А на цій хаті стіни вкриті дранкою. Як у хатах карпатських гуцулів. Тільки дранка тут пофарбована. Дранка досить довговічний матеріал, екологічно чистий і красивий. В Україні вже небагато людей, котрі уміють робити (дерти) дранку. Адже ліс для неї треба рубати у певну пору, сушити теж до фіксованого стану, потім дерти спеціальною широкою сокирою вручну, потім знову сушити... Непростий процес. Тепер люблять "дранку" нарізати. То вже зовсім не те, адже перерізаються волокна, вода по різаній дранці не стікає так як по дранці рваній. Ми пораділи, що побачили дранку у селі на іншому материку. Які люди скрізь подібні!
Милуємось краєвидами всю дорогу, хоч і трішки тривожимось, що заїхали у глибинку - геть від основних доріг. За кожним новим поворотом дороги відкриваються такі красоти, що хочеться негайно вийти з машинами і побігати травами, побродити лісами.
Ще одна занедбана чи просто стара ферма.
Поштова скринька при дорозі. Де будинок - не видно. Десь у глибині лісу сховався.
У цій глушині трейлер. Мандрують з ним?
Міст і перекрита дорога. Ми порушили правила, проїхали між знаками і поїхали далі, бо боялись змінювати маршрут, щоб взагалі не заблукати в цих горах. Виявилось, що міст цілий і дорога далі гарна теж. Може міст був аварійний, чи готувалась реконструкція?
І тут живуть та працюють люди.
Дивно велике кладовище для такого малозаселеного району. Може старе і тому захоронень багато.
Нарешті містечко! Це - Hancock
На мапі знаходиться тут. Отже нам залишилось їхати вже недовго.
У містечку багато дуже старих будівель. Незвична для нас архітектура. На одній із стін напис, що будинок збудовано у 1892 році.
А тут вказано 1889 рік. Більше ста років тому.
І тут стіна покрита дранкою. Треба сказати, що нині навіть "модно" повертатись до старих природних матеріалів. Нерідко можна бачити модерні хати, покриті дранкою.
Від Hancock до West Branch Angler & Resort зовсім близько.
А ось і вказівник куди нам їхати далі, якщо ми хочемо потрапити на весілля! Їдемо у напрямку стрілки лісом і бачимо ще кілька вказівників! Весілля буде там, куди вказує стрілка.
Отже, ми на місці. Не заблукали. Тут ми будемо відпочивати, святкувати і радіти!
Виявилось, що дехто з гостей уже поселився у їхньому будиночку і відпочиває. Наші знайомі, котрі теж їхали із Філадельфії як і ми заблукали та поїхали місцевими дорогами. Проте, були раді оскільки могли тішитись природою. Нам зустрівся олень, а їм ... ведмідь. Він вийшов на дорогу. Потім подибав собі спокійно до лісу.
Будемо шукати відведений нам будиночок, розвантажувати нашу немалу машину повну подарунків та різних необхідних речей для весілля. Весільні події почнуться вже сьогодні ввечері і це буде...
А буде те, що опишемо у наступних оглядах.
Спасибі, що залишались з нами!
Продовження буде...
Всі теми про весілля в Америці - тут