mama-znaet.com

Цього літа ми відвідали Меморіал і музей 11 вересня у Нью-Йорку. То було нелегко там бути і бачити взуття загиблих людей...

Ми у Нью-Йорку. Це Мангеттен. Як завжди тут людно. Подорож до Національного Меморіалу та музею 11 вересня розпочинаємо звідси. 

Всесвітній Торговий Центр (ВТЦ) було збудовано у Мангеттені Нью-Йорку у 1973 році (архітектор Мінору Ямасакі). Комплекс мав 7 будівель, але головними були дві вежі-близнюки. Кожна з них мала по 110 поверхів (майже пів-кілометра висотою).
11 вересня 2001 року ВТЦ було зруйновано у результаті терористичного нападу. У знамениті хмарочоси Нью-Йорка врізалися два літаки цивільної авіації, які були захоплені терористами-смертниками з Аль-Каїди.

Загинуло майже 3000 людей. З усіх тих людей, які перебували у вежах в момент обвалу, було врятовано лише 20. З вікон викинулось близько 200 людей. Загинули 343 пожежники Нью-Йорк Сіті, 83 службовці Портового управління, 37 співробітників Департменту поліції Портового управління, 23 офіцери департменту поліції Нью-Йорку. 

На місці зруйнованих веж-близнюків Всесвітнього Торгового Центру відкрито Національний Меморіал і музей 11 вересня. 
Від центру Мангеттена до Меморілу можна дійти пішки. Можна також скористатись метро (тут зветься сабвеєм), автобусом чи впіймати таксі, яке тут досить дешеве і незвичайне (усі машинки веселого жовтого кольору і їх дуже багато).

Ми обираємо шлях пішком.  Ми любимо ходити пішки. Тоді можна розмовляти, думати, бачити і краще відчути ту подію, до місця якої наближаєшся. Так було і цього разу. Серед прапорів на фото вгорі є і український прапор (на передньому плані). 

Проходимо квартал за кварталом, орієнтуючись на мапу на телефоні. Орієнтуватись у Нью-Йорку дуже легко, адже місто побудоване наче на Декартовій системі координат. Мудрі були забудовники. Наче бачили наперед, яким величезним стане місто і треба бути мати в ньому прості правила орієнтації. 

По дорозі до Меморіалу красиві і величні будинки: люди будували їх для життя, праці, для пам"яті нащадками...

Звіряємо шлях: йдемо правильно.

Погода була чудова. Сонечко лагідно світило, небо - високе і красиве...У голові не вкладалося, як можна було водночас убити стільки людей. Стільки людей водночас ні за що! Чиїхось мам і татів, чиїхось братів чи коханих, дітей... 

Знову навколо красиві забудови.

А от і новітні хмарочоси. Дивно дивитись у них, як у дзеркало: відбивається там враз фрагмент життя - небо, хмари, інші будівлі і вулиці, навіть птахи, які пролітають. Все живе, все рухається у цьому місті.

По часу, ми вже маємо наближатись до Меморіалу. Знову перевіряємо правильність маршруту. 

Раптом нашу увагу привертає незвичайний хмарочос. Такого не бачили ніколи донині. Він зовсім не сяє і не віддзеркалює, як більшість попередніх. Він радше нагадує височенну скелю, яка височить одиноко над невисоким містом так, ніби вона одна тільки й вижила чи то після століть вітрів, чи то після ядерної війни, чи то після нападу космічних прибульців...Будівля наче вся скручена, зморщена, але виявилась сильнішою усіх негод та негараздів і височить над усім як пам"ятник. Може то була така задумка архітекторів? А може то був лише наш настрій? Певно, про цю будівлю можна десь почитати. 

А от знову модерні і веселі форми! Ми прийшли.

У невеличкому сквері дивимось мапу, де розташовано Меморіал (вказано квадратами місця фундаментів зруйнованих веж) та музей. 

Будинок, який ніби падає, боком вгрузаючись під землю, - то музей 11 вересня. 

Ми біля Національного Меморіалу. Це просто два "фундаменти". Але які! Це місце символів.

Тут людно і ... тихо.

Вода... Водоспади... Пам"ять і рух.

Імена майже трьох тисяч жертв викарбувані на 76 бронзових плитах, котрі прикріплені до обрамлення  водоспадів Меморіалу. Люди довго стоять біля цих плит. Мовчать. Думають. 

Музей 11 вересня розташовано під водоспадами. Він знаходиться на рівні 21 метра під землею. У цьому музеї артефакти, шматки сталі із веж і ... взуття людей, які навіки залишилися під землею. Також багато фотографій - зафіксовано хронологію трагедії (обвал хмарочосів, люди вистрибують із вікон, рятуючись від пожежі, обличчя, руїни...). Тут, під землею стаєш емоційно дуже причетним до трагедії. Наче сам переживаєш те, що переживали ті люди, а потім їх рідні і близькі. 

Тепер, коли війна забрала життя стількох українців, особливо гостро розумієш трагізм події 11 вересня. Світ малий і вразливий. За віщо? Чому? Як це можливо? Ці, та подібні, питання не раз довбали мозок, коли почалась гібридна війна. Вони є питаннями пасивними, питаннями обманутої людини, питаннями жертви. Тут починаєш це розуміти особливо глибоко. Потрібні дії, рішучі дії, щоб чинити опір злу тероризму, агресії, гібридним технологіям, пропаганді насильства тощо. 

І ми, там під землею, стиха промугикали спершу "Боже, благослови Америку!", а потім "Боже великий, єдиний, нам Україну храни...". Бо живемо ми тепер у Сполучених Штатах, а душа наша - в Україні. І тут, і там люди однакові. Народжені жити. 

Нині у Нью-Йорку побудовано новий Всесвітній торговий центр 1 (One World Trade Center або 1WTC). Його висота 541,32 метри. Це найвищий хмарочос у Нью-Йорку і один з найвищих у світі (третій по висоті). 1WTC було відкрито у 2014 році. Життя продовжується.

Коли будете у Нью-Йорку, обов"язково відвідайте Меморіал і музей 11 вересня. Він не тільки модерно  збудований, він відповідає філософії сприймання життя сучасною людиною. Вам буде дуже сумно, але ви зможете стати сильнішим. 

Національний меморіла завжди відвідують багато туристів. Також сюди приїздять учні шкіл (під час подорожей вони завжди в однакових футболках з лого школи - щоб легше було вчителям дітей бачити).

Навколо скверу Національного Меморіалу і музею 11 вересня йде будівництво - життя продовжується. Американці люблять казати: "То все щось трапляється. Головне, йти вперед". Що-що, а вони не є розбещеними слабаками, у цьому ми могли переконатися не раз. І тут, біля чорних квадратів-могил, ніхто не ридав. Але усі люди були замислені і... посміхалися. Сумно, але посміхалися. 

P.S. Дорогою назад ми говорили про Л. Троцького, про його враження від Нью-Йорка і передбачення того, яку роль невдовзі відіграватиме США у світі (Л. Троцький. Моя жизнь. Опыт автобиографии. Гл. 12. "В Нью-Йорке"). Він писав: "Я оказался в Нью-Йорке, в сказочно прозаическом городе капиталистического автоматизма, где на улицах торжествует эстетическая форма кубизма, а в сердцах - нравственная философия доллара". Вивчаючи статистичні дані економічного життя США та, спостерігаючи за способом життя її жителів, Л.Троцький зробив свої висновки щодо могутності США у майбутньому та її вплив на Європу і світ. Дещо подібне про політику США повторив недавно ( у притаманній тільки євреям просто елегантній формі) нині покійний екс-президент Шимон Перес і про що активно поширюють у соцмережах.  

То була ще одна користь від того, що ми того дня мандрували пішки. Приїхавши додому, зацікавилися біографєю Л.Троцького та "відкопали" у ній немало цікавого для розуміння сучасних подій та боротьби політиків за владу. Трагічна доля сім"ї і мало не усіх родичів Троцького, спосіб його убивства (використання льодоруба, як, і значно пізніше, бартки при убивстві Ярослава Галана) налаштовує на сумні аналогії, але також дає можливість бачити тенденції в суспільстві, політиці, а це означає заглядати у майбутнє (не обов"язково радісне, бо там завжди "щось трапляється", проте, однак, йти вперед). Все ж подорож Нью-Йорком до Меморілу заставляє думати, змінюватись, діяти, обирати...

Дякую, що залишались з нами!