Музей писанки у Коломиї
Музей писанкового розпису (неофіційна назва - музей "Писанка") у Коломиї, що на Івано-Франківщині містить понад 6000 тисяч писанок із різних регіонів України та країн світу. Цей музей зайняв восьме місце за голосами інтернет-користувачів під час акції Сім чудес України.
До міста Коломия ми поїхали за вишиванками - саме тут найбільший в Україні (нічний!) базар вишиванок. Незважаючи на втому від безсонної ночі, ми вирішили будь-що побувати у музеї писанкового розпису: адже це єдиний такий заклад у світі! Хочу і вас спонукати відвідати цей чудовий музей.
Музей знаходиться у центрі міста, на проспекті Чорновола 43/6. Майже поряд із музеєм - готель "Писанка".
Музей писанкового розпису було створено у 1987 році на основі колекцій писанок у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського. Й.Кобринський - греко-католицький священник, культурно-громадський та церковий діяч, меценат. Здобувши блискучу освіту в університетах Відня та Львова, володіючи сімома мовами, він присвятив своє життя служінню людям: видав українською мовою "Буквар" та посібник з агрономії для селян, побудував величезний народний дім з театром, школою для бідних дітей, музеєм тощо. Сам священник вів дуже аскетичне життя. Нашим би мільйонерам наслідувати його приклад та увіковічнювати себе у хороших справах. Ото б розцвітала країна!
Спершу музей розташовувався у церкві, потім у різних, мало пристосованих для цього, приміщеннях, а з 2000 року - у спеціалізованому будинку, частиною якого є пам"ятник писанці (висота писанки 13,5 м, ширина - 10м).
Будівля музею "Писанка" була спроектована івано-франківським архітектором Ігорем Євстахієвичем Шумином. Приміщення музею виготовлено із кольорового скла (загальна площа такого вітражу 600кв.м).
Зверніть увагу на кольори цієї велетенської писанки-будівлі та розписи у вигляді зірки-ружі. Саме такі кольори (вишневий, оранжевий і жовтий) є домінуючими у писанкарстві (також вишивках та ткацтві) Гуцульщини. А Ружа - зірка, є архаїчним духовним символом та центральним елементом коломийської писанки. Вона ж - логотип славного міста Коломия. Коломия є столицею Гуцульщини та Покуття.
Коли знайомишся із дуже непростою історією міста Коломия (раджу почитати про це місто хоча б у Вікі), то стає зрозумілим чому музей писанкового розпису створено саме тут.
У Коломиї проживає близько 61 тисячі жителів (дані 2017 року). Місто лежить на оспіваній гірській ріці Прут. Воно знаходиться недалеко від Івано-Франківська (65км) та Чернівців (79км). Сполучення із цими містами дуже добре, дороги доглянуті (заїзд же до міста з боку Вижниці, Косова та Кут, які є також центрами народних ремесел дуже поганий - дороги геть розбиті).
Коломия - одне із найстаріших міст у Галичині. Перша згадка про нього у Галицько-Волинському літописі датується 1241 роком, а у 1405 році Коломия вже отримала Магдебурзьке право. До 1939 року місто стає другим, після Львова, центром культурно-громадського життя Галичини. Історія цього західноукраїнського міста істотно відрізняється від подібного йому за кількістю населення, яке знаходиться у центральній чи східній частині країни.
Історією обумовлено і особливий менталітет його жителів. Якось, ще у час, коли проводились спільні російсько-українські-білоруські конференції на теми Великої Вітчизняної війни, мені довелось сказати про те, що населення західної частини нашої країни мало війну зовсім інакшу, і називалась вона інакше. Щоб те зрозуміти і прийняти, треба знати історію краю та почувань і прагнень людей у тому часі. На мене тупали ногами. Але то була і є правда.
Місто Коломия "цілком європейське" - невелике, спокійне, затишне і дуже чисте. Люди, котрі гуляють містом, розмовляють мовами дуже різними. Немало туристів.
Але заглянемо до музею.
У просторому холі виставка одягу за народними мотивами (автор - відомий дизайнер) та невеликий магазин сувенірів.
На цьому фото типова гуцулочка. Прошу звернути увагу на золотаві кольори вишивки сорочки та кептарика, також на геометрію узорів - то типово для цього краю.
Чудові ткацькі вироби у яких глибинно-давнє поєднане із сучасним.
Ми у "яйці". То ж тут ходимо колами. Це створює особливий настрій і змушує думати: чому саме яйце є символом народження, оновлення, продовження...
Експозиції. Загальний вигляд.
Ось ближче.
Просто і майстерно подано всю красу писанкарства.
Багато коментарів допомагають розуміти символічне значення писанкових візерунків.
А от яке дерево життя! Внизу знову традиційна зірка-ружа.
У музею є немало подарунків майстрів із різних країн. Адже українці по усьому світу. Французів навчає писанкарству Галина Хоткевич-Козакевич - донька письменника Гната Хоткевича. Юстина Нагірняк із Канади зробила для музею писанку із яйця страуса.
У музеї є писанки із Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, Індії.
Так було у хаті гуцула - п"єц (піч) із білого кахелю з візерунками (нині майже не випускається, навіть одна кахелинка - то як сувенір), ткані верети, рушники на образах, глиняний посуд на миснику, багато дерев"яних виробів прикрашених різьбою, скриня, прялка...
А ці писанки зовсім не подібні до інших - із краю з інакшою історією.
У Коломиї шанують патріотів.
Унікальна писанка, створена серцем.
Здавалось би писанки усі подібні і розглядати їх буде трішки нудно. Проте, це не так. Сама філософія побудови експозиції просто вражає! Відвідувач захоплений писанкарством як особливим сприйняттям світу і це зовсім не одноманітно. Я знаю напевне, що вийшла із цього музею інакшою. І я купила там писачок, щоб при нагоді спробувати й собі писати писанку.
Настінний тканий вовняний килим. Візерунок характерний для регіону, близького до Буковини.
Ми виходимо із музею та йдемо містом. Невисокі будинки виглядають як щойно збудовані і пофарбовані, прикраси та ліплення на них такі домірні, що зрозуміло - то є вічна старовина, історія.
У місті немало прапорів - і державних, і тих, які близькі місцянам історично. Також немало пам"ятних знаків на будівлях - місто мало славних жителів.
Особливо шанують у Коломиї Івана Франка (він тут бував) та Тараса Шевченка (не так давно мало не кожній хаті висів його вишитий портрет).
У невелички артмагазинчиках можна придбати сувеніри. Зазвичай, вони не є дорогими. Деякі речі не є дорожчими ніж на базарі.
Ось так виглядає вулиця для прогулянок (тут немає руху транспорту).
Знову заглянули до невеличкого магазинчику вишиванок і побачили цю незвичайну вишивку (внизу). Виявляється, що кожна дівчина, коли виходила заміж дарувала нареченому таку сорочку із курочкою та півником і сердечком між ними. На жаль, не було грошей її купити (всі було витрачено). Але у магазині дозволили цю вишивку сфотографувати. Зазвичай люди не хотять, щоб вишивки фотографували (і потім копіювали). Звісно, ми попросили на те дозволу.
Мені ті півник та курочка були особливо милі, бо моя мама незадовго до смерті подарувала нам малюнок, на якому були подібні півник та курочка із сердечком. Мама народилась на Вінничині. Коли малювала, було їй вже майже дев"яносто. Півник та курочка нерідко повторювались на її інших, великий сюжетних малюнках. Цінності родини, сім"ї, любові всюди однакові. Мені ж ці півник і курочка були особливо рідними, то ж придбала нитки та полотно, щоб вишити.
Вечоріло. Ми виїздили з міста. Вирушали машиною до Чернівець, щоб там сісти на вечірній потяг до Києва. Де краще жити у Києві, Чернівцях чи Коломиї? Тепер, коли я маю досвід життя у великому столичному місті, у малому тихому містечку та селі, я б вибрала невелике містечко поблизу великого сучасного міста. Але, то за багатьох умов. Може так колись і обиратимуть мої діти та онуки. Коли у кожному маленькому містечку буде все, що треба для розвитку дітей, буде чисто і безпечно, будуть гарні дитячі садки та школи, лікарні, кінотеатри... І все це на лоні природи - лісів, садів, квітів, струмків... Так живуть заможніші люди у Німеччині, Австрії, США тощо. Але повертаємось із казки та мрій на трасу.
Минаємо пам"ятник Степану Бандері.
Далі будинки все простіші. Багато маленьких бізнесів. Народ тут підприємливий.
А далі (на фото нижче) починається зона приватних будинків. То "хатки" особливо підприємливих людей.
Бусинки дуже різні - і за величиною, і архітектурою. Деякі з них недобудовані.
Традиційно, люди цього краю вкладають гроші у нерухомість. Пара, яка лишень одружилась одразу починає будувати собі хату. Навіть якщо не має грошей. Починають, а потім де самі працюють на будівництві (а майже кожен уміє щось робити), де родичі допоможуть (прийнято будувати разом, робити толоки для великих ровіт), а де й на заробітки доведеться виїхати... Отак виростають будинки заробітчан - для себе, для дітей, для бізнесу...
У деяких сім"ях люди на заробітках по 20 років. Гроші течуть до України - на навчання дітей та хату. Батьки-заробітчани чекають кращої долі. Таке вже довге це чекання. А хати як пам"ятники їх терпінню, жертовності та важкій праці. Гарно і сумно.
Приїхавши до Києва, розгортаємо придбані у Коломиї сувеніри. Серед них - унікальна книжка про сестру Дарію, котра своє життя в еміграції поклала для справи збереження українських традицій та культури писанкарства.
Крім життєпису Дарії Дубляниці, у книзі 50 сторінок із чудовими фотографіями писанок.
Кожна сторінка представляє окремий регіон України (див. на мапі зафарбовано сірим). Писанки одного з регіонів.
На сторінках, що нижче, - писанки Гуцульщини. Автентичні візерунки писанкарів із прикарпатських сіл Космач Косівського району, Замагори Верховинського та Чорного Потоку Наддвірнянщини вирізняються з-по-між інших. Саме ці села вважають осередками писанкового мистецтва. Там пишуть і старі, й малі - цілими родинами із діда-прадіда, передаючи візерунки та символіку. Космацькі писанки мають теплі кольори та характерні дрібні геометричні візерунки.
Навіть не дивлячись на заголовки та мапи, одразу можна помітити, коли подаються на фото писанки іншого регіону. Кожен - унікальний.
Гортаючи сторінки, можна бачити як відрізняється писанковий розпис різних регіонів України і як він об"єднаний багатьма спільними символами. У книзі також є словник значень символічних розписів. Книга куплена у магазині музею "Писанка". Є українською та іншими мовами, адже музей відвідують туристи із різних країн.
Таку ми мали мандрівку, враженнями від якої захотілось поділитись із тими, хто також любить бувати у гарних і корисних місцях. А особливо з тими, хто привчає до гарних мандрівок дітей. Адже життя - це суцільні пригоди і мандрівки роблять їх багато приємнішими.
Про музей «Писанка» є стаття в Вікіпедїї
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83
Про музей можна прочитати на сайті міста http://kolomyya.org/museum/pysanka/index.htm
Також музей має свій сайт http://hutsul.museum/pysanka/
Просто інформація: Сьогодні (4/03/17) дізналась, що з 8 по 23 квітня у Києві на території між Софією Київською і Михайлівським монастирем відбудеться Всеукраїнський фестиваль писанок. Під відкритим небом буде представлено сотні величезних писанок, розписаних українськими художниками. Також можна буде спробувати самому розписати писанку. Гарна подія для батьків та дітей, і нагода приготуватись до Великодня.