Наименование товара: 

Ми знову у "Школі друзів". Ця школа включає в себе і підготовку дошкільнят. Зайдемо до групи кіндергарден - найстаршої у дошкільній підготовці. Що там?

Цей огляд є продовженням огляду "Один день в американській школі: урок математики, 2-й клас (частина 1)". Отже, ми знову у "Школі друзів" - приватній школі, яка знаходиться у передмісті Філаделфії. Оскільки історія школи та специфіка шкільного містечка описані у першій частині, тут нагадаю лише те, без чого обійтись неможливо.

"Школа друзів" є шкільним містечком - з вулицями, скверами, різними будівлями. Шкільне містечко має все для відносно автономного функціонування: служби охорони, кафе, ігрові майданчики, спортивні зали, бібліотеки тощо. Чим менші діти, тим більш окремішно влаштоване їхнє життя у великій шкільній сім"ї. Групи дошкільнят - катерпілер, батерфлай та кіндергарден займають на території шкільного містечка окремі будиночки. Тут перебувають діти чотирьох-шести років. Кіндергарден є останньою ланкою дошкільної освіти. Після кіндергарден діти переходять до першого класу школи. 
В інших (як приватних, так і публичних) школах дошкільна освіта може бути відділена від школи. Також часто розділеними є елементарна, середня і вища школи. Те, що у "Школі друзів" усі ланки освіти розташовані на одному просторі шкільного містечка відповідає головним ідеям засновників школи - поєднувати навчання дітей із розвитком у них духовних цінностей, товариськості, помічливості тощо.

У цьому окремому непоказному будиночку знаходиться група кіндергарден. Хоч діти мають усе, щоб навчатись незалежно від інших груп дітей у школі, однак вони не почуваються відокремленими від великого шкільного гурту. Усі великі шкільні події діти з кіндергарден відзначають разом з учнями школи. Також час-від-часу діти виконують різні проекти зі своїми партнерами, які є, як правило, учнями середньої ланки школи. То ж коли малеча проходить територією шкільного містечка немало старших дітей підходять привітатись із своїми партнерами. Посмішки, називання імені, біг хаг - прості речі, які підсилюють відчуття захищеності найменших членів шкільного містечка і підкресюють їх належність до єдиної шкільної сім"ї. 

Ніщо так не об"єднує дітей як спільна гра і спільна праця. Учні школи мають своїх курей. Вони можуть піклуватися про них.

Курник влаштований дуже просто, як у селі. Використано прості матеріали - нефарбоване дерево, солома, пісок, металева сітка-огорожа. Це не "показовий" курник, а такий, який діти бачили на невеликих фермах чи у селі в родичів.

Все влаштовано просто і дуже природньо. Також красиво. 

Колись ці кури були ціплятками. Їх вивели діти у шкільному інкубаторі.  Спершу доглядали за ціплятками. А коли вони підросли і місця їм стало мало, то відвезли на ферму. Кілька ж залишили у школі. Отже, курочки рідні, свої. 

Маленький город біля буденовку групи кіндергарден. Також не на показ. Простий і має на меті познайомити дітей із деякими видами рослин, навчити доглядати за ними. У цій школі навчаються діти із заможних (не обов"язково багатих, але заможних) сімей. У США прийнято привчати дитину до праці, скільки б грошей батьки не мали. Можна бачити як діти багатих батьків вигулюють чужих собак (за 5 доларів) та збирають у мішечок їх какашки. Або косять траву чи відгортають сніг. Підготувати дитину до життя, то означає перш за усе навчити працювати.


На території школи є кладовище і церква. Школа була заснована релігійною общиною. І хоч тепер навчання цілком світське, відношенню до плинності життя дитину навчають змалку. До поминальних днів діти кіндергарден виконують спеціальні роботи: життя і смерть поряд. 

На території школи є дерева, лавки, скверики, закладені на честь якихось подій або для пам"яті померлих. Традиція робити щось хороше для людей (зробити у парку лавку, розбити квітник, подарувати гроші на навчання чужій дитині тощо) на пам"ять про когось із близьких, хто помер - традиція американців. Діти з малого віку живуть в оточенні добрих вчинків для інших. 

Сьогодні у школі арт-виставка. Роботи дітей виставлені у скверику перед залою, де проходить виставка.


 
Діти з кіндергарден (як і ще менші) завжи є учасниками великих шкільних свят. Якось мені довелось бути на святі закінчення навчального року. Ніяких урочистих "лінійок" із довгими доповідями дорослих та формальних подяк, квітів, караваїв... Усі діти дошкілля та початвової школи зібрались у великій залі. Менші були з батьками. Посеред зали - рояль. Після виступу директора (тривав виступ не більше 2-3 хвилин), який радісно заявив про те, що канікули починаються (!), діти співали. Це не був підготовлений концерт. Це був спів ніби спонтанний! Радість початку канікул. Насправді за цим була велика робота дорослих. Усі діти вивчали одні і ті ж пісні. І от тепер вони  разом і можуть заспівати хором, адже усім знайомі ці пісні. Діти мали в руках віддруковані тексти  пісень, учитель лише називав номер сторінки і починав грати. А щоб усі могли почути яку пісню співатимуть, то піднімалася табличка на паличці із номером сторінки. Усе дуже просто. Відсутність формальностей і радість свята взаправду - характерна річ не лише для цієї школи. Співали діти, співали батьки, співали учителі. А глядач, слухач? Його не було. Вони співали для себе, вони, співаючи, раділи. А як на весіллях люди співають? Хіба для когось? Для себе. 

А це свято -  річниця заснування школи. Так звана урочиста частина - хвилин 10. Старші учителі коротко розповіли щось цікаве про школу. Директор привітав зі святом. Потім морозиво для усіх (тут же мокрі серветки для рук) і музика! Танцювали хто як умів - малеча, старші учні і, звичайно ж, учителі з ними. Усі вели себе дуже вільно, адже це свято для усіх. 

Діти звикли почуватися у школі вільно, як удома. Цьому сприяє і те, що нерідко є дні незвичайних пригод - прийти усім із "дикими" зачісками, у піжамах (день піжам), у незвичайних шкарпетках (день шкарпеток) тощо. Звісно, так само як і діти, одягаються вчителі. Учитель не є сила і влада, яка стоїть над дитиною, учитель - товариш, старший і мудріший, але такий же веселий і трішки "дикий". 

А тепер заглянемо до приміщення, в якому готуються до школи діти з кіндергарден. 

Як і в школі, група має два учителі (вихователі) - основний і асистент. Ана, вона основний учитель, проводить заняття. Діти знайомляться із простими геометричними фігурами та вивчають їх ознаки. Важкі слова прописуються на дошці (більшість дітей читають добре). 

Поки йде заняття, оглянемо приміщення. Те, що у приміщенні допоможе зрозуміти чим займаються діти протягом дня.

Ця кімната майже на весь будинок. Вона має різні зони, в яких проходять різні види навчання та гри. А вірніше б сказати - навчання у здебільшого (але не тільки, бо це ж кіндергарден, а не катерпілер) ігровій формі. В одній частині кімнати - столи та сільці (знову як і в елементарній школі із тенісними м"ячиками на ніжках), в іншій - кілька килимів, ще далі полиці, шафи, дошки, ящики із усім необхідним для занять та ігор, відпочинку. Кімната повна речей, але все класифіковано і порядок ідеальний. Порядок у приміщенні підтримується усіма дітьми. Все, чим дитина користується вона ставить на місце. Учителю майже ніколи не доводиться повторювати свою вимогу щодо прибирання двічі. Але частіше він і один раз не вказує що і як прибрати, діти самі знають усі правила і їх дотримуються. Робиться усе це весело і швидко. Мова вчителів доброзичлива, спокійна, з посмішкою. 

Кожа дитина має свій ящик із набором ручок, олівців, ножиць, паперу. Кожного дня діти щось клеять, малюють, ліплять, вирізають. Нерідко, це досить красиві роботи. 

Ось Ана знайомить дітей із деякими простими геометричними формами та пояснює нові для них слова.

Усі слухають дуже зосереджено. Час-від-часу Ана задає дітям питання. Відповідає, хто хоче. 

Тим часом продовжимо оглядати кімнату. Ось ще один набір індивідуальний ящиків. У цих ящиках знаходяться роботи дітей з письма - написання літер, простих слів, простих речень, маленьких текстів та малюнки до них.

Одна з правил: Be kind!

Робота з літарами триває і тоді, коли діти вже читають. Адже діти можуть забувати. Також висить "гірлянда" цифр. Вивчаються цифри до 100. 

Ще одне важливе правило.

Ана ілюструє розповідь. 

Такий простий набір використовується для кількох цілей. Це пластикова пластинка із паличками на ній.

З допомогою простої гумки можна швидко створити прямокутник, чи якусь іншу фігуру із щойно вивчених.

Тепер діти переходять на інший килим біля великого каміна (уявляю як затишно взимку, коли камін горить) і створюють різні геометричні фігури. І сьогодні, і кілька днів по тому, діти будуть ще різними способами повертатись до геометричних фігур, вивчати їх назви та властивості. 

Вздовж широкого красивого підвіконня знову розташовані ящики. Кожна дитина тримає тут книжки для читання. Книжки різні, взяті у бабліотеці. Один раз на тиждень навіть найменші мають бібліотечний день. У бібліотеці вони читають спільно, а потім вибирають собі книжки для читання на тиждень: для читання у класі і для читання вдома. Домашню книжку треба повернути рівно за тиждень. Діти привчені  повертати вчасно. Якщо дитина запізнилась, вона буде покарана - не отримає книжку наступного тижня. Так діти привчаються до відповідльності та порядку.  

Можна бачити, що у ящиках книжки різни рівнів складності. Чому? Кожна дитина рується своїм темпом і відповідно отримує книжку свого рівня складності. У цій групі деякі діти вже читають "Гаррі Поттера", а деякі - лише книжечкі із простими реченнями. Проте, тут немає "зірок" і "відстаючих". Усі діти хороші і розумні, просто, вважають, вони різні. Як ставлять діти до тих, хто дуже попереду? Захоплюються, але не заздрять. Кожна дитина попереду у чомусь іншому - той швидко бігає, той гарно малює, той дуже вигадливий у грі...


 
Ящик із роботами з письма.

А це асистент учителя - Шерін. Вона показує свій список дітей, де навпроти кожного імені результати у читанні. Цим списком вона користується і при підборі книжок, і при роботі з дітьми над новими словами.

Робочий стіл учителя.

Блоки для конструювання та інші речі для ігор.

Гарна ідея! Усе це робили самі діти.

Полиці і ящики - робочі матеріали.

На цій простій дошці - літери. Під ними слова, які вивчаються цього тижня.

Дитина впродовж тижня просто занурена у ці слова - вони на дошці, на стіні, вони пишуться, читаються, співаються, проговорюються, промальовуються... і мимоволі запам"ятовуються. Використовуються усі види пам"яті. Використовуються механізми оптимального запам"ятання. Враховується, що вивчене забувається найшвидше у перші дні після вивчення, тому повторення будується відповідно. 

Карточки із словами готу сама Ширін. Взагалі, більшість наочності виготовляється самими учителями, адже так можна бути більш гнучким у вивченні матеріалу і краще враховувати особливості кожної дитини. 
Тут я згадала, як свого часу вчителі українських шкіл вимагали дозволу користуватись  планами  уроків за попередні роки! Вони ж були написані для інших дітей, для інших умов! Американський учитель готується до кожного класу інакше, до кожної дитини інакше. До речі, платня учителя невисока.  

От Ширін показу ще один маленький спосіб запам"ятати написання нвого слова - при проговорюванні слова кожна літера супроводжується торканням пальчиків. 

Робочі зошити дітей.

Діти люблять свої зошити і показують їх з радістю. Адже все, що у них є (помилки у тому числі) - добре!


Поміж навчальними речами - експериментальні. Інкубатор. Ця записка учителя також навчає. Діти бачать як пишуться слова і запам"ятовують. 

Скоро діти матимуть ланч. Потім - відпочинок, прогулянка і нові цікаві заняття.

Декотрі діти йдуть додому одразу після ланчу, деякі після 3-ьої години, деякі - після 5-ої. Але усі завтра знову з радістю зустрінуться у "Школі друзів". "Чому ти любиш свою школу", - запитую. "Бо там цікаві і там мої друзі".
 
І фото на завершення.

Добре, якби кожна дитина могла зростати під захистом мудрих дорослих і розквітнути сповна.

Дякую, що залишались в огляді. Нехай Ваші дітки роквітають!
 


Ще про багато про Америку тут.

 

Комментарии

Дакую, пані Раїсо, за огляд, я його декілька разів перечитувала, знайомлячись з кожною дрібничкою. На перший погляд здається, а що там у тій школі надзвичайного, та все так просто, майже примітивно, але ті, хто у темі, розуміють, яка величезна робота лишається за кадром. Вчитель не вирізняє, проте при цьому дифиренціює учнів через завдання, немає поспіху (план, години та інше, жодної нервозності, ніби гра. Дуже сподобався інкубатор та курничок, бо ж діти мають турбуватися про маленьких друзів, розуміти, звідки береться життя і як зростають тваринки. На мій погляд, це робить їх добрішими. У нашій сільській школі колись була велика теплиця, непроста, а популярна нині теплиця-термос, на жаль, лишився лише каркас, який ніким не використовується. Ще я школяркою пам"ятаю, як ми поливали та пололи капусту, збирали та пакували перед продажем. Зараз для мене це гарне захоплення, своєрідний релакс від офісної роботи та джерело органічної продукції, яку не знайдеш у супермаркетах, та і місцеві бабусі вже добре освоїли новомодні гербіциди, то ж довіри до їх продукції теж мало... Нехай цей досвід не стане для когось визначальним у плані професії, але він, безумовно, матиме невидимий вплив на дитячу особистіть, смаки, світогляд. Усе працює досить просто, але чомусь багатьом сучасним вчителям видається надто складним і непотрібним... Ще раз спасибі, бажаю гарних вражень впродовж наступного місяця у сімейному колі :)
Коли я потрапила до США, то перше моє враження було - це Радянський союз без чорної його сторони. А коли вперше потрапила до садка і школи - це гарна українська сільська школа. Звісно, це не так, але багато в чому досвід організації життя дітей у садках та школах міг би бути запозичений нами. Особливо, сільськими школами. Правда, ця "природність" насправді дуже технологічна і базується на наукових дослідженнях (кажущаяся простота). Реалізація її потребує спеціальної підготовки учителів. Хоч мені видається це не таким важким при попередньому відборі потрібних людей, оскільки тут важливі світоглядні принципи. Вони мають бути тим фундаментом, на який вже порівняно легко можна накласти методику. Тим більше, що вона має бути дуже варіативною. Мені дуже шкода, що я не маю власної школи у якій би можна було б усе це організувати. Маючи певний досвід роботи у освітніх та наукових установах, скажу: наша школа і педагогічна наука зависли між теорією і методикою. Може тепер усе змінилось і вже немає "гри в науку" та "гри в технології", але судячи з того, що я можу відстежити по публікаціях, - на жаль, ні.
На привеликий жаль, ні... Є, безумовно,деякі зрушення в окремих вчителів, але вини скоріше винятки із загального правила.... Мрія про власну школу - це мрія моїх батьків і моя, я створила власні курси англійської при дитячому садочку, але не дуже багато батьків готові оплачувати (навіть небагато) знання, тому я пішла перекладати. Зараз живемо в передмісті Житомира, мрія про невеличку приватну школу чи садочок знову актуальна