mama-znaet.com

За тиждень - Великдень! Особливий, світлий і якийсь дуже тремтливий, настрій огортав нас, дітей, уже напередодні Великодня. Наша сім"я не належала до тих, хто твердо міг би сказати: так, я - віруючий. Більш того, при посадах батьків у радянський час, то було б немислимим. Але ми відчували злет чогось неймовірно прекрасного і вічного... Це було завдяки мамі. 

Як вдавалося мамі створювати у сім"ї по-особливому святковий настрій? На свята радянської доби - як от Жовтень, Першотравень, День Армії виконувались якісь стандартні дії, що не вимагали вдумування в зміст - вийти на демонстрацію із прапором, лозунгом "Миру - мир", чи гілкою яблуні із паперових саморобних квітів, подарувати усім хлопчикам класу квітку гвоздики... По телевізору показували великі демонстрації і концерти, на роботі видавались святкові продуктові пайки, виділялись машини та автобуси для виїзду на маївки ... - кожне свято мало свій явно означений зміст і порядок проведення. Але коли наближався Великдень, все було зовсім-зовсім інакше. Так, наче наближалась велика, ще незбагненна для нас, дітей (а може і дорослих) тайна. Жодними словами її не можна було б передати. Лише настроєм. 

Сьогодні моя мамочка помирає. Найкраща у світі людина. Проста сільська вчителька, яка ніколи (за немало десятиліть своєї праці) не крикнула на жодну дитину. Вона і мене вчила завжди захищати світ дитини. Коли виникала якась конфлікна ситуація між дітьми і вчителями чи батьками, вона найперше вислуховувала сторону дитину, її бачення непорозуміння, мотивацію її вчинків, а вже потім - сторону дорослих. Вона завжди була спокійна, очі дивились доброзичливо і трішки сумно, так, ніби вона завжди вибачалась, що не може зробити для тебе більше, а на устах незмінно була м"яка посмішка. Діти її любили. Батьки бажали, щоб їхні першокласнички навчались, як колись і вони самі, тільки у Софії Андріївни. Вони знали, що жодна дитина не буде обділена увагою, не буде "поганою" чи "неуспішною", але кожна матиме можливість розгортати ті здібності, які прийшли з нею у цей світ найповнішою мірою і радісно. Моя мамочка була (і ще є) Великим Учителем. 

Було б важко скласти список того, що вона робила "не так як інші", щоб бути особливою. Чому? Бо важко "схопити" це - назвати, зафіксувати конкретним словом, означити (ніби у математиці, коли ми означаємо, що таке інтеграл, то відразу починаємо розуміти). Те, завдяки чому її діяльність була особиливою могло бути пояснене лише непояснювальними, неозначувальними категоріями - любов, справедливість, духовність, гріховність, каяття, віра, надія тощо. Тобто тими, якими оперує мораль, філософія, релігія. 

Коли наближався Великдень, вона створювала у сім"ї настрій, який також не можна було б описати інакше як категоріями найбільш високого рівня загальності. Але досягався цей настрій через дуже маленькі і дуже конкретні та прості дії. Про це я і хочу коротко розповісти. Можливо, молодим мамам дещо згодиться.

Мама наповнювала наше дитяче життя різними подіями, ритуалами, традиціями. 
Вона давала можливість відчути наближення свята задовго до свята. Так, з приходом весни (на яку і припадала Пасха) починалося велике сезонне прибирання хати і двору. Воно тривало кілька тижнів. Треба було посадити город (ми садили рано, щоб зберегти першу вологу, бо грунт був дуже кам"янистим), пересадити кущі в саду, обрізати дерева, підбілити їх. Батьки обходили всі господарські споруди (хлів, стодолю, дровітню) та підремонтовували, фарбували. Тоді бралися до хати. Зовні хата мала виглядати бездоганно і цим займалися батьки, хоч ми, діти, завжди мали висловити свою думку з приводу того, яким кольором пофарбувати цього року вікна-двері, чи переробляти веранду та сходи тощо. Тепер бралися до хати всередині. Якщо не міняли меблів, то обов"язково робили якусь їх перестановку. Все обговрювалось з дітьми. Стіни у нас були білені, але мама разом з нами прикрашала їх своїми малюнками, орігінальними трафаретами. Мама моєї мами до кожного свята на головній стіні (вона мала хату із глиняних вальків та соломи на Вінничині) малювала  рослинними фарбами велику картину на всю стіну із сюжетом свята, яка наближалося. Коли це мав бути Великдень, картина була весняно-релігійного характеру. Моя мама теж малювала щось світло-весняне. Діти не тільки давали ідеї та оцінювали чи вдало вийшло, але й допомагали (підбирали кольори, давали ідеї що зобразити, розмальовували простіші деталі). Оскільки ця робота виконувалась іноді кілька тижнів, то і настрій був тривожно-радісний: чи встигнемо? як це буде?

Багато рутинної роботи ми робили з великою охотою і навіть піднесенням. Мили усі вікна (це було нелегко для дітей, бо треба було мити милом, а потім терти скло старими газетами до ідеальної прозорості, бо ж не було спеціальних засобів для легкого миття скла), прали штори, тюлі, та інші великі речі. Знову ж прали руками, а потім брали на тачку та везли до річки полоскати. Там треба було все прополоскати, викрутити і знову привезти тачкою в сад та повісити на сонечку. Діти завжи мили усі двері, перечищали виделки і ножі до святкового столу, прасували велику святкову скатерку...

Ця тривала у часі робота робила прихід свята ще більш особливим і бажаним. Що одягнемо ми на свято? Свій найкращий одяг? Не просто свій найкращий одяг, а тільки великодний. Мама зазвичай шила нам одяг сама (вона завжди виписувала з Риги журнали мод), бо й купити було ніде, та й платня не була висока. Той одяг - заздалегідь пошитий та випрасуваний висів на видному місті і діти все поглядали на нього та мріяли одягнути. Я дивилась на своє нове плаття так, як, певно, Попелюшка в очікуванні балу. Ще не одягнуте, те плаття ставало частиною відчуття свята.

Ми любили одягати на свята й національний одяг. Бабуся діставала свої вінницькі дівоцькі сорочки, шиті низзю, мама шила собі модерну сукню, оздоблену буковинськими веселими узорами, брати мали традиційні вишиті сорочки. Ми, діти, з великою повагою і навіть захопленням, ставилась до тих гуцулів, що спускались заради Великодня в долину, до села і церкви (бо деякі жили тільки в горах, без колгоспу): а були вони вбрані в давньому національному одязі. Якось моя бабуся попросила в такому одязі зробити фото та дуже те фото любила.

Моя мама завжди казала, що багато на світі гарних національних костюмів, танців та пісень, але українські - найкращі. І не була наша сім"я ні "западенською", ні "бендерівською", ні "совіцькою" вона була просто українською. Глибинно українською. 

Чим свято було ближче, тим дітям було цікавіше до нього готуватись, бо було ще розписування писанок або крашанок, випікання пасок, приготування різних страв до святкового столу, прикрашання кімнати лозою та квітами. Усе це робилося батьками і дітьми обов"язково разом. Мама ніколи не казали: "Дай, я зроблю краще. Ти - не зумієш". Навпаки, вона спонукала до того, щоб ми не боялись братись за складну роботу, вселяла віру в те, що все вийде. Потім у житті, мені дуже згодилася установка, "що не святі горшки ліплять". Не раз доводилось братись за роботу, яку ніколи до того не виконувала (від писати книжки і керувати науковим підрозділом до зрізати дерева та розвантажувати ящики), але ніколи не було у мене страху, а тільки азарт життєвої боротьби. Мама казала: "Що знаєш - за плечима не носиш", "Очам страшно, а руки все зроблять". Ми, діти, оволодівали цим досвідом у процессі простих речей через різні справи, активність і відсутність всякого моралізування. Коли минав Великдень, були інші події - більш чи менш важливі, веселі чи сумні, але мама так само завжди робила з нами щось таке, що спонукало братись за нову справу з охотою.

Паски випікалися тільки в печі. Високі, пахучі - їх було стільки, скільки треба було для сусідів (ми обмінювалися пасками) і членів нашої сім"ї. Сусідам несли паски діти. То було дуже відповідально і почесно. Йдучи з паскою, ми не бігли, не стрибали, а йшли повагом, наче дорослі. Несли ж бо святий хліб.

До церкви ми ніколи не ходили. Не можна було. Проте, я думаю, що якби й можна було, то хто-зна чи б пішли. Мама ніколи не шукала Бога у церкві, у попа. Для неї, якщо Бог і існував, то був чимось на зразок великої космічної таємниці. Про Бога не говорили, але якось само собою утверджувалось відношення до релігійних вчень та їх інституцій. Мама завжди уміла казати, не сказавши. І ми розуміли її без слів. 

Мама дітей ні-ко-ли(!) не сварила. А перед Великоднем і поготів. Хіба можна сварити, коли наближається велика подія, така велика, що треба стишуватись, заспокоюватись, задумуватись про глибину її зачення?
Що ми святкували? Воскресіння Христа чи прихід Весни? Я й донині цього не знаю. Але не перестаю дивуватись, як мама уміла наповнювати хату святом. 

Біля вікна стояв великий стіл, застелений святково (мама вишила по низу скатертини рожеві троянди). На ньому викладалась лоза, спечені паски (і серед них по центру одна, що буде свячена), миска з писанками. Паски та писанки розташовувались так, щоб композиція радувала око. Кожен член сім"ї мав свою, тільки йому призначену, паску. Зазвичай мама пекла для дітей невеличкі паски, дорослі діставати значно більші. Також стіл обов"язково прикрашався квітами. Увесь стіл виглядав просто чарівно - пахучий золотавий хліб, розписані яйця і квіти! 

На великій полиці, що була біля стіни завжди виставлялись святкові листівки, малюнки дітей до Великодня чи якісь вироби із картону чи паперу, маленькі подаруночки кожній дитині та, звичайно, цукерки. Все було розставлено красиво на великій серветці із вишивкою по темі Великодня. 

Кошички повні цукерок та маленьких подарунків. Тепер і я роблю те, що колись робила для нас моя мама.

Виставлені малюнки часто ми робили разом з мамою. Оскільки розписування писанок займало багато часу, то мама (щоб нам було легше, бо діти  хотять результат бачити одразу) час-від-часу малювала з нами різних звірят досять незвичайним способом - пальчик треба було вмочити у фарбу (ми використовували акварель ) і потім зробити кольоровий відбиток на папері. Коли фарба просохне, можна звірятку додати лапки, носик, очки... Цікаво було робити звіряток з різним характером - пустунів і непосид, завжди набурмошених і незадоволених, весельчаків тощо. Ці малюнки іноді вішались на стіну, іноді клались на виставочний столик, чи дарувалися подрузі у школі, але ніколи я не бачила, щоб мама ті малюнки викидала. Все, що зробила дитина шанувалося. 

Іноді до Великодня мама пекла незвичайний пиріг. Начинка у нього була із побажань. Цей пиріг мав вигляд звичайного здобного хліба з "печерою" з одного боку. У "печері" (дірці) сиділи "солов"ї". Кожна дитина підходила до пирога і просунувши руку в дірку, діставала звідти "солов"я" (випечену пташку). У ній знаходила записку - що гарного відбудеться для неї з приходом весни. Ми називали той пиріг печерою бажань і сприймали його як цікаву Великодну гру та вірили, що все написане збудеться. Звісно, як усі діти навколо, ми грали у писанки (качали писанки по жолобку, намагаючись закотити їх подалі, щоб ніхто не зміг розбити). То іноді була гра на гроші. 

Найкращі писанки зберігались весь рік на спеціальній підставці за склом у креденці. Ми любили розглядати їх візерунки та розгадувати їх символічне значення. Бабуся любила писанки вінницькі (рослинними узорами), мама - буковинські (геометричними), а ми, діти, обирали зі своїми любимими кольорами. Писанки берегли і сумували, коли ненароком хтось їх розбивав. 

Ще одну важливу річ робила мама на свято - ніколи не виглядала втомленою чи сумною. Навіть тоді, коли багато працювала і мало спала. Як це їй вдавалось? Якось я її про це запитала. Вона сказала, що знає секрет, який передала її у спадок мама. Роботу по підготовці до свята завжди треба планувати. Що можна зробити наперед (прибрати, наприклад, хату, приготувати святковий одяг), що треба в останню чергу (спекти паски, поставити живі квіти тощо). Залучати до допомоги дітей: буде і корисно, і весело. Спланувати роботу так, щоб бути зовсім готовим для прийому гостей чи сімейного святкового застілля за дві години до його початку. Одну годину потратити на те, щоб відпочити (полежати, погуляти в саду), іншу - щоб гарно одягнутись та "підмалювати губки" . Виходити до столу треба завжди усміхненим (також пекти паски треба тільки з хорошим настроєм). Мама завжди так і робила. А коли мама красива і усміхнена, якій дитині не буде Великдень особливо радісним та пам"ятним. І ще мама казала: "Якщо ти цього зробити не зможеш і будеш за святковим столом мати вигляд втомлений і незадоволений, то краще нічого й не починай, бо від такого свята радості нікому не буде". Коли я іноді питала, що робити, якщо все об"єктивно погано і хорошого настрою просто не може бути, мама радила: "А ти співай! Співай, співай і побачиш, що все стане кращим". Такою була мамина проста наука. 

Мама йде від нас, дочекавшись весни. Ще раз побачить нетлінну зелень. Ще раз подихає свіжоспеченою пишною паскою. Великдень у своїй першооснові (дохристиянських віруваннях) - свято приходу весни і пробудження землі. Мама, як весна, завжди буде повертатися - у світлих спогадах про захищене життя під її крилом, про її поради, про її мудру посмішку. 

Гарного Вам Великодня! З весною! Цінуйте своїх мам та їх науку допоки ще є час. 
Дякую, що зоставались з нами.

Примітка: Напередодні Великодня усе свідчить про свято - вітрини, реклама, розваги для дітей.
  

Усе це яскраве, незвичне, приваблююче. Та за усім тим - гроші. Справжній Великдень і великодний настрій створюється у тиші сім"ї. Саме у сім"ї відбувається те, що є найбільш значущим для духовного зростання  дитини.