Разговор о : 

Осмислення собачих історій може покращити поведінку людей. Коли я прочитала "Майкл, брат Джеррі" Джека Лондона, то перестала ходити на циркові вистави за участю тварин. Звичайний чорний пес, якого я зустріла у Чернівцях, і про якого хочу вам розповісти, знову спонукав мене думати про тварин і ...нас, людей. 

Тролейбуси у Чернівцях ходить справно. Але от люди так роз"їздились, що у салон годі й впхатись. Особливо на основних маршрутах як оцей: від вокзалу до центру міста. 


А нам конче хотілось побувати на центральній площі міста, погуляти по Кобилянській (так завжди казали, замість "вулицею О.Кобилянської" - вона в усі часи, може ще й австрійські, була лише прогулянковою і там дифілювали пані у вишуканих капелюшках, демонструючи новинки моди та рекламуючи єврейських майстрів-капелюшників, які уміли витворювати дива), поспілкуватись із чернівчанами (завжди охочими до балачок та сповненими розсудливістю: "ади жиємо - не гірше  інших, роботи є, коби лиш люди хотіли робити"), побувати на затишній театральній площі (де завжди була чудова кава) і..., звичайно помилуватись будівлею Чернівецького державного університету (у тому архітектурному диві навчався мій чоловік і тепер, через багато років знову захотілось все згадати).  
Тож діставшись центру, далі ми ходили пішки. 

Це і є вулиця ім.Ольги Кобилянської. Робочого дня тут тихо і пусто, але ввечері, та у вихідні увесь день, ніде й пройти. 


Центральна площа. Чернівчани пишаються своїм містом - воно дуже старе і має цікаву історію. 


Був ясний і трохи прохолодний день. Ми йшли вулицею, яка вела до університету (називається тому Університетська) і раптом...

Вулицею біг чорний, середньої величини, пес. Звичайнісінький собі пес, яких, певно, немало у кожному місті. І те, що нашийника на ньому не було - не здивувало. Скільки їх, нічийників, блукає кам"яними містами у пошуку їжі, тепла, чи ще чого... Коли ми вдома мали пса чи кота, то це завжди був підібраний нічийник. 


Проте, цей пес вів себе дивно. Він біг то самим краєм тротуару, то краєм проїзджої частини вулиці. Ліва його лапа рухалася якось дивно. Може була травмована? 


Ліва частина його тіла була мокра і брудна (недавно пройшов дощ), пес важко дихав, але й з висолопленим язиком продовжував бігти. Час-від-часу він дещо стишував біг і повертав голову вліво. 
Зліва від нього їхав тролейбус! Звичайнісінький міський тролейбус, лише не надто завантажений пасажирами. Пасажиропотік на вулиці Університетській не буває напруженим.
Собака бігла так, щоб бути завжди врівень із тролейбусом. Десь їй доводилось гнатись щодуху, а коли тролейбус повертав, вона сповільнювала біг і, зіскакуючи на проїзджу частину вулиці, мало не терлася своїм лівим боком об його, обляпаний болотом, металевий бік. Бувало, що ми затамовували подих: собака от-от могла потрапити під колеса. Але вона стабільно тримала "свою" дистанцію. 


Нарешті тролейбус зупинився. Собака зупинилася також. Ніхто із пасажирів не виходив на цій зупинці і ніхто до тролейбусу не заходив. Якби пес загубився і його господар був у тролейбусі, то вони б могли зустрітись. Але пес стояв і дивився на тролейбус. Саме на тролейбус, а не на його двері. Пес дивився на машину! 


Ми поспішили підбігти до водія, допоки той стояв. "Чи ви знаєте, що поряд тролейбуса біжить чорна собака. Вона дуже втомилась. Також увесь її лівий бік брудний і мокрий, будьте обережні та не зачепіть її машиною, бо вона на поворотах майже торкається її. Може взяти її до тролейбусу? Може вона загубилась і шукає господаря?" 
Молодий, схожий на чорнявого молдованина з іскристими очима, що на рекламі, водій (Чернівці місто багатонаціональне і ще років 40 тому немало людей розмовляли румунською, молдавською, німецькою, єврейською та іншими мовами) приязно усміхнувся і пояснив: "Не хвилюйтесь. Я бачу цього песика. Він щоразу супроводжує тролейбус на цьому маршруті. Я не раз запрошував його "під"їхати", зайти до салону та відпочити - не хоче. Тільки біжить поряд. Уже й вдарявся об тролейбус, уже й струмом його било, а все одно ... біжить поряд. Він живе у нашому тролейбусному депо. Прибився взимку, та й почав супроводжувати наш тролейбус по усьому маршруту". 


Тролейбус рушив, чорний песик також, а ми продовжували огляд міста. От і театральна площа. Але кави не хотілось. 
Що трапилось із тим песиком? Що він відчував? І що з ним буде далі? 
 

 

Комментарии

Аватар пользователя таня
У цієї собаки- велике і віддане серце. Очевидно, саме тому, за свій прихисток він щодня дякує таким чином. Згадався Хатіко.. дякую за статтю.