mama-znaet.com

 
Ми дуже любимо трейли. Цього разу розповідь буде про трейл підвищеної складності - до Hawk Mountain (Гори Яструба, штат Пенсільванія). П"ять миль і відчуття польоту над горами! Проте, не тільки - місця ці, виявляється, просто знамениті і приваблюють багато туристів. 

Місцеположення на карті
http://mama-znaet.com/content/amerika-treyl-hawk-mountain
https://www.google.com/maps/place/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA+%D0%A5%D0%BE%D0%BA+%D0%9C%D0%B0%D1%83%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD/@40.6338029,-75.9869281,15z/data=!4m5!3m4!1s0x0:0xeca6dda83991cfeb!8m2!3d40.6338029!4d-75.9869281

За посиланням є карта маршруту та опис
https://www.hawkmountain.org/visit/hiking/hiking/page.aspx?id=239

Під"їзджаємо до інформаційного центру, який біля підніжжя гір. Паркуємось. В інформаційному центрі можна взяти мапи, обрати трейл, який найбільше до вподоби (а їх тут багато), отримати консультацію, а також купити сувеніри. Сюди приїздять туристи звідусіль. Чому? Місце це стало дуже відомим, завдяки небайдужим до збереження природи людям. Як і багато чого великого, усе починається із активної "маленької" людини. Про це - далі. 

Заходимо до гарно оформленого приміщення інформаційного центру. Воно сповнене духом гір, який одразу налаштовує відвідувачів на бажання якнайшвидше потрапити туди, де літають "тільки яструби". От які вони красені! А ще тут орли і соколи!
В інформаційному Центрі ми можемо дізнатись про історію цих унікальних місць. Hawk Mauntain (більш відома як Hawk Mauntain Sanctuary) охоплю 5.000 га і є частиною  Blue Mountain Ringe у Appalachian Mountain. Знаходиться у штаті Пенсільванія, поблизу міст Reading і Allentown. Це місце знане тим, що його голі камені знають "льодовиковий час" і там гніздиться багато соколів, орлів і яструбів. Найкраще у тих місцях бувати у час міграції птахів - восени. Біля 18 тисяч могутніх соколів, орлів і яструбів пролітають над горами, мігруючи. Зона гір знаходиться під охороною: тут у спеціальному Центрі проводяться не лише екскурсії та пропонуються різні активні способи відпочинку, але й наукові дослідження, навчання студентів, ведеться серйозна робота по збереженню популяції цих величних птахів, що так люблять високі кам"янисті гори.
Проте, так було не завжди. Кілька десятиліть тому, уряд навіть платив гроші за кожного убитого птаха-хижака. Аж допоки відомий фотограф і знавець птахів Richard Pough не сфотографував сотні мертвих птахів та не підняв громадськість на їх захист. Починаючи із 1934 року ці місця є під охороною уряду та є місцями відновлення і збереження соколів, орлів, яструбів. От така сумна і радісна історія. 
Спершу ми пройшли так званий "екскурсійний" трейл - прослухали фахівця про роботу вчених, яка тут проводиться, подивились різні виставки і лише потім вийшли до трейлу "для ніг". 

Гори тут розлогі, широкі, якраз ніби створені для лету чи то крил, чи то душі... Обраний нами трейл має проходити спершу підніжжям гір, за тим - вздовж гірського хребта.

Тепер пізня суха осінь. Добрий час не лише для спостережень за птахами, але й для трейлу - не спекотно й не мокро. Ми обрали трейл підвищеної складності (себто такий, котрий потребує спеціальної підготовки) протяжністю п"ять миль. Жодної спеціальної підготовки ми не маємо, проте ми українці, тому дещо легковажимо. Також нам треба вийти із тривалого стресу і гадаємо трейл допоможе нам в цьому. Клин ж бо вибивають клином? 

Спершу наш маршрут (він маркований) пролягає долиною. Гори попереду. От чудо природи - величезне поле каміння! Лише каміння, уявіть собі. Маршрут наш навколо поля. Та й через поле не пройти. Певно, там хтось живе. Може кусючий? 

Продовжуємо шлях досить непоганою стежкою. Проте, йти нелегко, бо навіть і спеціальні черевики можуть не врятувати, коли станеш несподівано на гостре каміння, чи (що гірше) у щілину між ними.

Стежимо за мапою. Заблукати легко. У деяких місцях маршрути різних трейлів перетинаються і можна замість п"ятимилевого потрапити на десятимилевий. Тоді точно не встигнути повернутись на базу до настання темряви. Жартуємо про те, як будемо діяти, коли застане нас ніч у горах. 

Тут не лише багато каменю, але й води. Вода прозора, як це буває лише восени. Милуємось як виграє у ній барвами листя. Сірий суворий камінь гарно підкреслює м"якість кольорів осені. 

А от і головна частина нашого маршруту - Skyline traile. Лінія неба? Небесна стежка? Небесий горизонт?...В усякому разі з"являється радісне відчуття, що підніматимемось високо. Тож наспівуючи "вище неба...", йдемо далі.   

Дорога веде вгору і вгору. От мітка цього трейлу - також приємна, "наши" ж рідні кольори!

Від блакитно-жовтої до блакитно-жовтої...Підйом не дуже крутий. Проте...

йти дедалі важче. Під ногами вже жодної трави чи грунту, лише камінь. Кам"яні велитенські брили звалені так, що устеляють гірський хребет. Певно, яструбам він здається кострубатою сірою дорогою, яка звивається серед все ще червонястих барв осіннього лісу. 

Розуміємо, що якийсь час доведеться йти хребтом гір, обережно шукаючи ногою безпечне місце. Внизу ліс і трави, а тут лише камінь. Виглядає все настільки дивно, що не можна повірити, що то не якийсь велетень-чарівник заніс сюди увесь цей камінь та вистелив ним цю дивну дорогу, що цей камінний насип створено самою природою. 

Дорога стає все важчою. Постійно треба бути дуже уважним і обережним - то стрибати, то ногою щупати чи не хитається камінь, а де й на чотирьох просуватися...Правда, на животі  повзти ще не доводиться. А колись же у Мейні (штат Мейн, США) на складному трейлі повзли на животах по кам"яному слизькому плато над урвищем. Камінь, вкритий мохом підступний. От ми й страхувались. Тут поки-що стрибаємо. 

На цьому плоскому камені зробимо маленьку перекуску. Українські пиріжки з яблуками тут дуже доречні. Україна з нами завжди, де би ми не були, хоч і "вище неба". Вона навіки у серці. 

Продовжуємо йти то вгору, то вниз уже кожного разу сподіваючись, що от за цією видимою лінією горизонту камінна дорога закінчиться і ми зможемо знову йти грунтовою стежкою. 

Проте, трейл наш і далі камінний.

Фото на згадку.

Дерева і кущі внизу, а ми над ними. Гарно!

Звідси відкривається чудові краєвиди! Широчінь! Яструби і справді літають над горами. Як приємно спостерігати їх величний лет із цього кам"яного ложе! (Головне, не звалитись вниз).

Пора йти далі, бо сонце котиться все ближче до обрію.

Шкодуємо, що вийшли трохи запізно: що буде якщо справді темінь захопить нас на цій камінній Небесній Стежці?

Щось не схоже на те, аби наш трейл завершувався (ми вже йдемо близько 4 годин і це ж усього 5 миль!). Не може ж він обірватись на висоті?! Маємо повернутись донизу! Вже починаємо хвилюватись. Сонце у горах сідає швидко. 

Раптом впираємось у майже вертикальну скелю. Блакитно-жовті мітки показують, що обійти її неможливо - треба дряпатись тільки вгору. Тут дивна  дірка між каменів. Треба через неї пролізти? От і настав час "повзти на животі". 

Добре, що взуття придатне для такого маршруту. Вже вкотре потішилися, що придбали у спеціалізованому магазині REI міцні черевики для походів у гори. То наш улюблений магазин. Так все найкраще для туристів - і намети, і спальники, і ліхтарі, і каяки... Правда, дорого. То ж ми придбали лише найнеобхідніше - намет і черевики. 

Даруся (донька) різко вирвалась вперед, порушивши наше правило - завжди триматись "в полі зору". Так буває, коли людина втомлена і мусить знайти резерв сил. Або коли відчула, що невдовзі буде щось незвичайне. Тато хвилюючись поспішає за нею. Що там за черговим камінним горбом? Невже завершення трейлу? 

Тіні все щільніше заповнюють наш шлях. Сонячно лише ген на схилах, повернутих до заходу. 

От і Даруся!  Ні, тут зовсім не спуск до бази. Перед нами мало не прямовисна скеля і Даруся вже на вершині! Якусь хвильку стоїмо внизу, розмірковуючи як то можливо туди піднятись. Каміння подекуди складені щільною стіною. Але якщо рідна дитина пройшла той шлях, то як українським батькам (а що вони особилві, усі знають) його не здолати. Піднімаємось, правду кажучи, зі страхом, дуже-дуже обережно. Позад себе краще не дивитись. Доречніше наспівувати "Я не здамся без бою..."

Блакитно-жовті мітки підтверджують, що обхідного шляху для завершення трейлу немає. Адже він "Небесний".

Перемога! Ми тут! П"ять миль стрибання по каменях, підйомах і спусках позаду! І хоч у нас пішло на те в цілому п"ять годин, тепер ми справжні яструби! Он яка широчінь довкола! Ми НАД горами!!!

Аж дух захоплює від краси і простору.

Вдалині сонце ще освітлює гори, а біля нас уже наповзають прохолодні тіні. Добре, що ми встигли дістатись до бази до темряви. Вона ж бо у горах підступна. Ми легковажили, коли не думали, що йти доведеться аж цілих 5 годин. Наступного разу треба буде врахувати це і виходити так, щоб мати достатній запас часу. 

Що може бути краще гір! Згадуємо мандрівки Карпатами. Одного разу ми пройшли за день 30 кілометрів, а тоді ввечері ще й мали вечірку і варили мамалигу із бринзою. Але яку красу ми бачили! Може тому людина і змогла вийти в космос, що завжди її вабить височінь? 

На цьому боці гори вже геть потемніло. 

З іншого ще можна погрітись на сонечку та підняти натомлені ноги. 

По цей бік гори є й інший шлях - прямо від бази йде стежка доступна для туристів з дітьми. Хто не хоче проходити важким трейлом, може підготовленою стежкою піднятись до оглядового майданчика на горі. Цією стежкою ми й будемо повертатись до інформаційног центру, де залишили машину.
 

Проте, не хочеться звідси йти. Ще і ще подихати свободою. 

Зробимо фото на згадку про цей чудовий яструбиний трейл. Для нас він був ще й тому особливий, що ми святкували таким способом завершення донькою медичної програми (після університету) і, відповідно, багаторічних стресів для усієї сім"ї. На ресторан і грошей не було, і зовсім не хотілось бути серед людської тисняви. Ми хотіли лишень свободи і величі природи!  Багато років були ми в напрузі (донька не мала вихідних і канікул, а ми нічого поза працею та думками "а де взяти гроші"). І хоч тепер ми не маємо ілюзій, що життя враз стане для усіх нас легшим, бо, як кажуть американці, то завжди щось трапляється. Проте, щось дуже важливе для життя, і вже зроблене нами, позаду. А попереду побачимо, що буде. Цей піднебесний трейл дав нам нові сили для нових подій. Дякуємо горам, лісам, яструбам, сонцю, вітрам... - життєдайному Духу гір.  Вклоняємось Великій Природі. 

Ось так це було! Дякуємо, що залишались з нами. Радимо і вам побувати у цих чудових місцях. 

Колись обов"язково пройдемо цим шляхом ще раз. Або іншим? Котрий має десять миль. 

Фотографи чекають і пропонують зробити фото на згадку. Бізнес. 

Дорога до бази на диво легка і приємна. 

То тут, то там щось зроблене руками людей для людей інших. Як ця чудова лавочка. То вже американська традиція: на честь своїх рідних робити хороші справи для інших людей - садити дерева,  ставити лавочки, висаджувати квіти, робити пожертви чужим дітям для навчання...

Сутеніє. "Ой сонечко ясне, невже ти втомилось? Чи ти розгнівилось? Іще не лягай..." Але сонечко сідає і нам пора від"їздити до буденного життя.
Колись, ще будучи школяркою прочитала роман "Життя - це свято танцю". Автора не пам"ятаю, але через роки пам"ятаю враження від нього. Сюжет доволі простий: двоє закоханих не можуть бути разом, бо по-різному відчувають ритм танцю. Як це важливо жити єдиним ритмом у сім"ї, із друзями, із природою... Справді, життя - то свято "танцю". 

Ліс поблизу інформаційного центру прикрашає оцей яструб. Тут ми і завершимо нашу мандрівку. Далі машиною до сусіднього штату. Додому. Знаю, ще довго у тілі буде відчуття напруженого руху, а у душі - лету!

Тим, хто був з нами: Здоров"я і гарних пригод!