Як виховують дітей в Америці: інтерв'ю з випускником американського університету

Турботи батьків про виховання дітей у США мають багато спільного із тими, які мають батьки в Україні. Проте, є і відмінності. Думаю, українським батькам буде цікаво дізнатись, як турбуються про дітей американські батьки.

Україна намагається ввійти в капіталізм, Америка - країна вже утвердженого капіталізму. Ті виклики, які стоять перед українськими батьками сьогодні, американські батьки вже мали. Як у непростому суспільному середовищі виростити дитину так, щоб вона орієнтувалась на позитивне і не вчилась поганому?  Для батьків, яким це важливо, хочу привести інтерв"ю, зроблене з випускником американского університету. Мені здалось цікавим запитати про виховання не у батьків, а у дитини, яка була під впливом їх виховання. Правда, ця дитина підросла і їй трохи більше двадцяти (а як би інакше вона змогла усе осмислити?). Це - Роберт. Він і погодився розповісти про виховання, з точки зору виховуваного.

Роберт - щойно закінчив один із престижних і дорогих американських університетів, який має добру базу для підготовки фахівціх технічних спеціальностей. Оплачував навчання сам (звісно, має ще борги). Він - інженер. Я попросила його розповісти про те, якою він пам"ятає турботу батьків про його виховання у ранньому дитинстві і пізніше. Америка - країна великих можливостей, але й країна великих небезпек. Роберту вдалось пройти шлях дорослішання успішно - він поважав батьків, був скаутом, відвідував церкву, добре навчався у публічній школі (оскільки його батьки не могли оплачувати приватну), завжди пріоритетними для нього були пізнавальні  інтереси. Тепер батьки гордяться своїм працьовитим сином. А Роберт поділиться спогадами про те, як вони його виховували, коли він був малим.


Tell me some things about your upbringing and the ideas Americans traditionally associate with family and children’s upbringing.
Розкажи мені про те, як тебе виховували та про традиції виховання в американській сім"ї загалом.

It’s very hard to cite a typical upbringing. There are many different types of parenting. Secondly, I wouldn’t say that my upbringing was typical of the time. I would say that it was a little more traditional and not indicative of growing up in the 90s. I would say that it was not directly comparable to the usual attitudes and behaviors.

Важко описати виховання, яке є типовим для американських сімей. Є багато різних стилів батьківства. Також я б не сказав, що моє виховання було типовим для  часу, коли я був малим. Скоріше, моє виховання було трохи більш традиційним, може більш старомодним і не відповідало тому, як люди почали виховувати у 90-і роки. Воно було дещо інакшим і його не можна ототожнювати із звичними поглядами і поведінкою, яка представляє батьківство того часу.
 


What was your family like? Where did you spend your childhood?
Якою була твоя сім"я? Де пройшло твоє дитинство?

I grew up in a small town in northern New Jersey, about 35 miles outside of NYC. I was raised by my mom and dad in a solid household. My extended family were always a part of my upbringing: aunts and uncles, grandparents, great aunts and uncles, as well as cousins. It was not an isolated family. There was a lot of us coming and going. And I think that each of those aspects played a big role.

Вагомими засадами мого виховання було те, що я виріс у маленькому таун на півночі Нью Джерзі, за 35 миль від Нью Йорк Сіті. Я ріс у стабільній повній сім"ї із моїми мамою і татом. Не лише моя сім"я, але і моя родина була завжди частиною мого виховання - тітки, дядьки, бабусі, дідусі, пратітки і кузени.. Ми ніколи не були ізольовані, завжди до нас хтось приходив чи хтось від нас ішов, завжди був рух. Я думаю цей факт відіграв велику роль у тому, як я ріс і які принципу життя засвоїв.  

In the US, women typically do not have the option of paid leave to take care of a newborn child, the way they do in Ukraine. How did your mom find the time to be with her children?
Я знаю, що у США жінки після народження дитини не мають оплачуваної відпустки по її догляду, як це є в Україні. Як знаходила час для дітей твоя мама?

Both my parents worked full time. When I was born, my mom cut work hours and eventually left work when my sister was born when I was 3 years old. Then my mom stayed at home or worked part time. Also, my parents were not college educated. Nobody in my bloodline has received college degrees and my maternal grandfather never finished high school. It’s not like I came from a family of intellectuals who groomed me to get a PhD. I have an uncle with a PhD, for instance, but there were no expectations. There was however a push saying I should get higher education, in this case an undergraduate degree.

Мої батьки працювали "фул тайм" (повний робочий день). Коли я народився, то моя мама зменшила кількість годин роботи, а з часом зовсім перестала працювати, коли через три роки народилась моя сестра. Тоді моя мама була вдома, або працювала тільки "парт тайм" (неповний робочий день). Мої батьки не мали університетської освіти. Ніхто у моїй родовій лінії не мав "калледж дегрі" (тут мається на увазі бакалаврат) і моя бабуся з маминого боку ніколи не закінчила "хай скул" (те, що в Україні називають середня школа. За мною не стоїть лінія інтелектуалів, які готували мене до вищої освіти. Від мене цього не очікувалось, не було очікувань чогось особливо. Але я знав, що було бажання у сім"ї, щоб я отримав "андерградует дегрі" (бакалаврат).

Прим: Вища освіта  у США - це "мастерс" і "PhD дегрі"). 
 


What are some notable things in your upbringing that you think are important or different between you and other kids in your generation?

Що  у твоєму вихованні здається тепер тобі найбільш важливим? Ти сказав, що твоє виховання не було зовсім типовим для виховання дітей твого покоління? Чим воно відрізнялося?

One of the differences to me was that I wasn’t raised in a broken household. It’s worth noting that there’s a lot of people who come from broken households in this county. Another big differences is that my great-auncles and grandfather, who served in World War 2 or spent their life in the military, made a big impact on raising me in my early childhood. For instance, I remember going fishing with my uncle Elmer... we used to dig up worms in his back yards and go fishing. My grandfather always taught us moral lessons. He had his knee fused straight as a result of an infection (knee replacement surgery). He couldn’t move around too much, so he took it upon himself to teach us a lot of things: always count your money, never cheat, etc.

Однією із відмінностей є те, що я не був (як деякі інші діти) вирощенний у розбитій, неповній  сім"ї. Хочу сказати, що у нашій країні є багато людей із розбитих сімей, а я ріс у повній сім"ї. Ще одна відмінність - мої прабатьки (найбільше дідусь по мамі), які були на Другій світовій війні, або провели своє життя у військових силах зробили великий відбиток на моєму ранному дитинстві. Наприклад, я пам"таю як ходив ловити рибу з моїм дядько Елмером, ми накопували черв"яків у його бег ядрі і йшли до річки. Мій дідусь завжди нас учив дотримуватись моральних правил. Його коліно було травмоване і не розгиналось  (результат інфекції при процедурі по заміні коліна). Він не міг добре пересуватися  і тому, натомість, він бачив своїм обов"язком нас вчити багатьом речам. Наприклад: завжди рахуй свої гроші; ніколи не обманюй тощо. 

With the development of various gaming technologies, more and more parents end up distanced from their children. What was your family like in this regard?
З развитом різних ігрових технологій, багато батьків менше бувають зі своїми дітьми. А як було у вашій сім"ї?

Probably because there were so many people around, I was never raised by the TV. I certainly watched it but TV and video games were never used as a way of pacifying me or keeping me busy. Now being in my mid twenties, I never really play video games and I frankly find it strange to see so many aduts (20-30 some odd) who are obsessed with video games. I just find it unusual. I think there were always so many family members around from an older generation... they were always doing something with you, like fishing or whatever. On a related note, I spent a lot of time outside.
 
Оскільки, так багато людей було навколо мене, мене не вирощували перед телевізором. Я, звичайно, дивився телевізор, але ніколи телебачення й відеоігри не були способом  мене зайняти чимось або заспокоїти. І тепер, коли мені більше 20-ти я ніколи не граю в відеоігри і для мене дивно бачити так багато дорослих 20-30-літних людей, які занадто захоплюються відеоіграми. Мені це задається дивним. Багато старших членів нашої сім"ї завжди були зі мною в моєму дитинстві і вони завжди щось робили разом з дітьми. Наприклад, йшли на рибалку чи щось інше. Також я завжди багато часу проводив надворі, у природі. 

How did you spend your days off and vacations?
Як ти проводив вихідні, канікули? 

Every year we’d go on vacations. My family was never particularly wealthy, but even when we didn’t have any money we’d do somehting small. The educational aspect was very important. For instance, we’d go to NYC. Instead of walking around or looking at stores, we would go to a famous part of town or the museum of natural history. Or going to Philadelphia, we'd see historical sites. Even during major vacations like Disney World, we would visit distant family members or stop to see historic landmarks on the way. It was never going to the beach and vegetate. This instilled a love for history and love of learning in my sister and I, and to this day we enjoy those things.

Кожного року ми їхали кудись на вакейшен (канікули, відпустка). Моя сім"я ніколи не була особливо багатою, але навіть коли ми не мали досить грошей, ми все одно робили щось нам доступне, маленьке. Пам"ятаю, що в усьому завжди був пізнавальний аспект. Наприклад, ми їздили до Нью-Йорк Сіті -  замість того, щоб ходити по магазинах, ми йшли до музею натуральної історії чи якихось історично важливих місць. Іншим разом -  побачити історичні місця у Філаделфії. Навіть під час великих відпусток, таких як подорож до Дісней ворлд ми не забували відвідувати члена нашої родини, якого давно не бачили, або зупинялись оглянути історичні місця, які були на нашому шляху. Ми ніколи не ходили на пляж, щоб просто там пасивно лежати і не робити нічого. Це спонукало до того, що я полюбив історію, навчання, бути активним. Також це дало багато і моїй сестрі. Ми виросли, але і до сьогодні ми любимо робити такі речі. 

Many teens rebel against pressures from their parents, desiring more independence, and often getting in trouble. How were your teenage years?

Багато підлітків протестують проти тиску батьків, хотять більшої самостійності і нерідко патрапляють в халепу. Як пройшов твій підлітковий вік?

I never had a rebellious stage because of the lessons that followed through from the education I had received in my earlier childhood from my great-uncles and my grandfather. There was definitely a concentrated effort to instill the right values early on.

Я ніколи не мав періоду мого життя, коли я виступав проти того, що пропонували чи вимагали від мене дорослі. Я гадаю це було можливим тому, що мені багато правил як жити дали у моєму ранньому дитинстві  дідусь і прадядьки. Я впевнений, що вони старалися закласти правильні цінності з самого раннього періду і робили це добре. Думаю тому, я не протестував, я був добре навчений про те, яким є життя. Я прийняв їхню науку. 
 


Did you go to church?
Чи ти відвідував церкву?

I was raised in a Catholic faith, and attended Sunday school, starting elementary age through beginning of high school. But moral lessons were primarily taught to me by my family.

Мене виховували у католицькій вірі і я ходив до недільної школи, починаючи із віку елементарі скул (початкової школи) і до початку хай скул (середньої школи). Проте, уроки моралі я засвоював переважно у сім"ї. 


Are such values characteristic of successful people, in your opinion?
Чи є такі цінності характерними для людей успішних?

I think that you definitely find commonalities between peope who have generally been more successful: strong family presence and a definite moral education of some sort.

Я думаю, що успішні люди мають щось подібне. Серед того подібного - наявність доброї сім"ї і хороша моральна освіта.


 
Comment on the children nowadays, who seem to be suffering as a consequence of trouble in the family:
Немало сучасних  дітей  страждають від проблем в сімї. Що ти думаєш про це? 

For whatever reason, the idea of the family being for the children does not exist in the US in its previous strength. For example, when you look at people making decisions when they’re getting divorced, or about what they will do with their lives, the children are rarely the emphasis of the plan. It’s what "I wanna do," and the children will just have to follow along. Also, there were so many divores in the last generation (80s and 90s), that parents are trying to compensate in this generation and raising their kids in a protective bubble. The kids can’t face reality when it's time to leave the bubble. That’s why we see a lot of young people who have trouble dealing with life, coping. You can’t keep children so protected they can’t learn anything to prepare them for life.

Ті ідеї, які були закладені до виховання дітей у сім"ї раніше, нині не є такими живучими. Так, наприкла, якщо глянути на дорослих людей, які вирішили розлучитись, чи приймають рішення про проведення разом свого життя, то можна бачити, що діти рідко включені у їхні плани. Інтереси дітей не дуже беруться до уваги. Діти просто "додаються" до планів. В останні 80-90-ті зросла кількість розлучень. Нерідко батьки хотять компенсувати якийсь негатив і виховують дітей, відірвано від реального життя, надмірно опікуючи  -  і коли дитина виходить за межі ними створеної захисної сфери, то не готова жити в реальному світі. От чому ми бачимо так багато молодих людей, яким важко справлятися з життям. Не можна захищати дітей настільки, щоб це блокувало їх можливості добре підготуватись до самостійного життя.


So there's an issue with people's parenting?
Тобто існує проблема батьків?

A lot of parents are not having kids at all. And those who do either spoil them and shower them with gifts and make the kids unprepared for the world, or treat children as an afterthought and care only about themselves. This is anecdotal, but it’s a trend as I see it. A lot of people have abjugated the responsibility of educating kids to the schools. I was learning primarily in school and secondarily at home, whereas now kids are being fed and sleep at home and are sent back to school to learn. So it’s a problem, because the kids are being educated with the morality of the particular school. I don’t necessarily think it's a good idea to have the government decide what people should think. I also think that its creates the idea in people's minds that knowledge and learning and education are not a priority. It’s just something they have to do to get by with their lives, and not something to strive for. So now you have a lot of people coming out of college and not being able to get jobs, but insisting they deserve great jobs. I believe it's because they were taught they could just skate by and not put in the effort.
 
Багато батьків взагалі вирішують не мати дітей. А ті, хто має дітей,  або розбещують їх подарунками, що робить їх непридатними до світу, або ставляться до них як другорядних (махнули рукою, якось воно буде), турбуючись більше про себе. Це звичайно окремі випадки, але мені здається, що це вибудовується в тенденцію. Багато людей віддали відповідальність за виховання дітей школі. Я, коли був малим, вчився у школі і потім вдома. Але тепер діти вдома тільки їдять і сплять. Після цього їх посилають до школи вчитися. Я думаю, це є проблема - моральність дітей залежить більше від того, яке виховання у конкретній школі. Я не думаю, що обов"язково уряд має вирішувати, що людям треба. Також гадаю, що така ситуація створює у людей ілюзію ніби знання, виховання, освіта не є пріорітетом. Це просто щось, що вони мають зробити, щоб (щось, що життя їх змушує зробити), а не щось до чого вони мають прагнути. Тепер багато людей закінчують коледж і не можуть отримати роботу, але нерідко вони й не думають про те, що заслуговують мати хорошу роботу. Значною мірою це відбувається тому, що такі молоді люди не були навчені вкладати сили у навчання, а просто йти як йдеться.


But the school system is designed in such a way that parents can spend a lot of time with their children, is that right?
Але сама освітня система побудована так, що батьки мають час бути з дітьми. Система до цього спонукає?

The amercian educational system is nice because it gives random breaks and summers, etc for children to spend time with parents together.

Так, американстка освітня система є досить хороша, бо вона дає дітям різні маленькі перерви під час року та літо, щоб вони могли проводити час із рідними, батьками. 


You were a student in a public school. What can you tell me about the level of education you received there?
Ти навчався у публічній школі. Що можеш сказати про рівень навчання там?

Outside of inner city (impoverished areas), the quality of the education in public schools in the US is on par with almost any private school. Unfortunately, there's a problem with inner city schools - not an education problem but a cultural problem - a rejection of education as a concept. Theres lots of opportunity for students who want to apply themseves, like me. Bcause I was very interested in math and sciences, I was able to attend a high school (through the public education system) that specialized in that in my county. Those opportunities are expanding, but are only meaningful if there's family supporting those educational missions. At the end of the day, you’re gonna see better outcomes if you have the support of family. For example, it's better if my achievements are celebrated when I do well on a test, as opposed to when no one cares about my accomplishments.
 
За межами центру міста (у центрах великих міст знаходиться бідні райони і школи для них) якість освіти у публічних школах США  майже така як у любій приватній школі. На жаль, існує проблема із школами в центрах міст і, я думаю, ця пробема не освітня, а культурна. Це -  відторгнення, неприйняття самої ідеї освіти. Є багато можливостей для студентів (школярів), які хотять докладати зусиль (таких, наприклад, як я). Тому, що я був дуже зацікавлений математикою і науками я зміг піту у хайскул через систему публічної освіти, яка спеціалізувалась у цих галузях у моєму районі проживання. Ці можливості щороку зростають, але вони мають значення тільки тоді, якщо сім"я підтримує таку освітню місію. І, звісно, результат буде кращим, якщо у дитини є підтримка сім"ї: наприклад, якщо мої досягнення будуть святкуватися, батьки будуть рідіти, коли я отримаю хорошу оцінку на тесті, а не якщо ніхто не буде помічати моїх успіхів. 

Ukraine's school systems are aggressively introducing standardized testing. Since you've experienced this in your education, what do you think of standardizing tests?
В Україні тепер інтенсивно вводять тестування. Ти проходив через тести з дитинства. Що ти думаєш про тести?

There’s good and bad. I'm not a fan of standardized tests. I think that the commonly touted line that our schools are underfunded is blatantly false. Everything is underfunded. These funding battles have nothing to do with children, they’re all about retirement and benefits packages for the teachers. However, the other good thing is that schools do a great job with disabled and special needs children. They honestly do an excellent job. In a lot of cases, the kids can be brought up to the level where they can be reintegrated into the regular school system.

Є тут хороше і погане.  Загалом я думаю, що стандартизоване тестування - це погано. Також думаю,  аргумент що освіта була б краща, якби, наші школи отримували достатньо грошей - це неправда. Усе навколо не отримує достаньо фондів (грошей). Битва за гроші найменше  стосується дітей, більше  стосується проблем виходу на пенсію і пакетів бенефітів для вчителів. Але, з іншого боку, наші школи прекрасно справляються із дітьми, які мають особливі потреби (інваліди ). У багатьох випадках цих дітей підтягують до рівня, на якому вони можуть бути інтегровані у шкільну систему для звичайних дітей. 
 

One of the beautiful things I've seen here (which can also be seen as a failing of our educational system) is that you don’t need to be the smartest to succeed. What I mean by that is there’s so many different ways that you can become successful in the United States by so many random things that it comes down more to pride and perseverance than being the best connected or the best educated. We tend to tell people that’s not true when in fact it is. There's aso many millionaires who came as immigrants to this country, with no education and their broken English, but they create great businesses. On the other hand, you have people who live here and are citizens and receive a wonderful education, but they don’t have perseverance instilled in them. It doesn’t matter if you’re a landscaper or a nuclear engineer. Whatever job you have, you must treat it with pride. Another thing is it's rare to succeed the first time. I think that to be successful you must relentlessly pursue success. You can see this played out all over: people making money selling ice cream or whatever. The guy selling ice cream can be far richer than the one making jet aircraft. That’s what parents must tell their children: you can succeed if you work hard, if you give your best.

 Школа не готує дітей до успіху у житті, а більше сконцентрована на здаванні тестів. Тут є і недолік системи освіти і хороша сторона. Успіху в житті досягають не обов"язково ті, хто найрозумніиший (по тестах). Для багатьох це добре, коли вони знають, що навіть якщо ти не є найрозумніший, то ти  можеш бути успішним. Я маю на увазі, що є так багато різних шляхів до успіху у США, що усе залежить від твоєї наполегливості і гордості аніж від того, які ти маєш звязки або освіту. Ми часто кажемо людям, що це неправда, коли це є фактом. Так багато мільйонерів прийшло у цю країну, як емігранти не маючи освіти, які говорять ламаною англійською і створюють бізнеси. Також є люди, які живуть тут, є громадянами країни, отримують прекрасну освіту, але вони не мають наполегливості. Не має значення чи ти садівник, чи  інженер-атомщик. Яку б роботу ти не мав, ти маєш робити її з гордістю.Також рідко буває, що ти успішний з першого разу. Я думаю, щоб бути успішним ти маєш гнатися за успіхом і це можна побачити скрізь: люди, які заробляють гроші продажем морозива або щось таке. Чоловік, який продає морозиво може мати набагато більше грошей ніж той, хто розробляє реактивні літаки. Це все мають батьки розповідати своїм дітям, бо це і є справжнє життя: ти будеш успішним, якщо ти докладеш багато зусиль і зробиш все, що в твоїх силах. 


Do Americans like the education system as it is now?
Чи люблять американці свою систему освіти?

A lot of people  feel like the system is rigged against them. I will agree that there are some obstacles, but by no means will I say that it’s so burdensome that people shouldn't try, and that its impossible to be successful.

Багато людей думаюь, що система настроєна проти них. Я згоден, що є деякі перешкоди, але я не сказав би, що це настільки заважає, що старатися не варто і успіх неможливий.  


How have the opportunities for success changed recently?
Як змінилися можливості для досягнення успіху в країні останнім чаосм?

There’s still as much opportunity as ever, despite changes in the last couple decades.

 Існує так само багато можливостей як і раніше, незважаючи на зміни в країні в останні кілька десятків років.


What advice would you like to give young parents, coming from your own experience as a child?
Яку пораду ти міг би дати молодим батькам, виходячи із досвіду виховання у вашій сім"ї, родині?

Advice for anyone if you want your kids to have a leg up in the world: make education a lifelong pursuit, but at the same time it’s not about learning for the sake of learning. Make learning a lifelong pursuit, but not for the sake of being the smartest person in the room, but for the sake of developing useful skills with which you can bring value to the world. If you can do something that brings value to the world, people are going to come to you for your help and that’s how you’ll make your living. Also, I think having pride in your work, no matter the kind of work, truly appreciating what you do and striving to do it better is improtant. Finally, being tenacious is really important: it’s not about what happens the first time yo try something. Its about how you handle things in the long run – learning from mistakes, getting up and starting again. Teaching your children how to overcome and continue is valuable.

Порада для того, хто хоче, щоб його діти були успішні могла б бути така: зробіть навчання чимось дуже важливим, вчіться все життя. Також ніколи не вчіться тільки заради самого навчання. Вчіться не для того,  щоб бути найрозумнішою людиною у вашому оточенні, а для того, щоб розвивати навички, з допомогою яких ви можете щось принести, додати цінностей світу. Якщо ви можете щось таке зробити, що додає цінності, то люди прийдуть до вас за допомогою і так ви заробите гроші. Також, незважаючи на тип вашої роботи, важливо справді гордитися роботою і старатися робити її краще. І останє, не має значення, що станеться першого разу, коли ти щось спробуєш зробити, а має значення тільки те, як усе вийшло на фініші. Треба не боятися вчитися на помилках, підніматися і знову починати все спочатку. Думаю, що дуже важливо навчати дітей як не покидати працю, а починати її заново, щоб сказати "я це зробив".

Any final comments?
А накінець?

І will end with this:
Я хочу закінчити так: 
 
Teach your children to strive for somehting better. Not meaning economically or financially, but something morally or somehting important to them or you family. You don’t want a situation where your life's goal is to do as well as your parents. There should be an emphasis that the next generations should do better than the previous one. Without pushing the children and forcing them to do well, but teach them that they can and should to strive for better, and pass it along to their children. For example, my grandfather didn’t finish high school so he insisted that my mother finish high school. But my mother didn’t go to college, so my parents encouraged me to attend college, which I did.

Начіть ваших дітей прагнути чогось кращого. Не маючи на увазі економічно, фінансово, але морально, або чогось важливого для них чи вашої сімї. Не варто створювати ситуацію, в якій ціль життя - це добитися того, що мали батьки. Краще, щоб наступне покоління досягало вищого рівня, ніж попереднє. Проте, не варто штовхати дітей силою, щоб вони були успішними, але утвердити їх в тому, що вони можуть і що їм потрібно прагнути до кращого і що вони мають потім передати це прагнення своїм дітям. Наприклад, мій дідусь не закінчив хайскул і він наполіг, щоб моя мама закінчила хайскул. Моя мама не пішла в коледж і тому мої батьки заохували мене отримати вищу освіту, що я і зробив.  

Дякую, Роберте, за інтерв"ю.  

Дякую, що залишалися з нами. Нехай ваші діти будуть щасливими та успішними у житті. 
 


Предлагаем Вам вместе с нами познакомиться с Америкой. Мы расскажем об особенностях жизни в этой стране, об американских традициях, о буднях и праздниках. На нашем сайте Вы сможете прочитать и увидеть то, чего не показывают на телевидении и не пишут в прессе. Перед Вами Америка, какая она есть: в деталях и тонкостях…
Обзоры по ссылке
 

Комментарии

Дякую, сьогодні дам почитати сину і чоловікові. Багато цікавого для себе взяла.

Дякую за таке розлоге інтерв"ю, було надзвичайно цікаво переконатися, що підхід до освіти та виховання мете та моїх батьків багато в чому співпадає з підходом батьків Роберта (власне, думаю, що і багатьох інших щасливих та успішних сімей). Повністю погоджусь, що без міцного духовного стержня,стійкої системи моральних цінностей, що закладаються родиною в дитистві,важко очікувати мотивованої та успішної людини. Працюючого "робота", у якого мета виправдовує засоби так, Людину, навряд чи. Власне це підтверджують і багато відомих моральних авторитетів сучасності, до прикладу, Любомир Гузар та менш відомі особистості, але їх думка на фоні життєвого досвіду для мене теж має величезну вагу.
У нас теж в країні дуже добре простежується тенденція (вже, на жаль, не одне покоління), коли батьки очікують від садочка, школи, вузу чи коледжу, соціуму виховання, знань, мотивації, навіть майбутньої роботи для дитини, забуваючи, що вони, і лише вони, найбільш зацікавленні в успішності власної дитини, у тому, щоб не втратити її у вирі сучасних спокус та технологій. Здебільшого це зумовлено монетизацією суспільства, батьки націлені на заробляння великих чи малих грошей, а діти залишаються на виховання, телевізору, інтернету, сучасним гаджетам та вулиці...
Одне, з чим я не погоджуюсь "акож думаю, аргумент що освіта була б краща, якби, наші школи отримували достатньо грошей - це неправда. Усе навколо не отримує достаньо фондів (грошей). Битва за гроші найменше стосується дітей, більше стосується проблем виходу на пенсію і пакетів бенефітів для вчителів". Роберт, звичайно, говорив про школу з пзиції власних реалій, у нас фінансування має величезне значення, адже вчителі тримують мізер, саме тому професія не є престижною (навіть для тих, у кого є талант до навчання інших, вона залишається крайньою точкою у кар"єрі черезь низьку оплату, непотрібну бюрократію та відсутність стимулів до творчості. Говорю як дитина вчителів та людина, яка працювала в ліцею, дитячому садочку та мала власні приватні уроки та курси з викладання. І чим далі школа від столиці, ти м жалюгідніше становище. Підручники відсутні, в електроннму вигляді їх теж не можуть діти тримати, бо у багатьох немає ні комп"ютерів, ні інтернету. А в позаурочний час вчителі дбають про те, як прогодувати родину, а не підвищити власний рівень освіти чи професіоналізму... Добре, що так не скрізь, проте місце рзташування школи часто є вирішальним для якості отриманих знань і батьки здебільшого не здатні заповнити ту прогалину, рідко мотивують вчитись чи досягати більшого, ніж самі (часто навпаки), а реалії світу бачаться вкрай песимістично і це світобачення передається дітям...
Але мене дуже радує, що є ще безліч батьків, які повна протилежність описаним вище, з ними знайомлюсь тут та на інших ресурсах, і це дає надію на те, що у вічній боротьбі Добро, Мудрість та Духовність таки переможуть)
Ще раз дякую за дослідження)

Ваші коментарі, Lola, завжди додають мені надії на краще. Оскільки мені дуже близьке ваше світобачення, дозвольте дещо додати про Роберта (я його теж знаю), хоч інтерв"ю робила Дарія. Цей хлопець завжди ступає повільно, але надійно. Багато років він мав дуже важку і небезпечну роботу (уявіть напружений хайвей в дику жару і хлопця із бором посеред нього), що допомогало йому частково оплачувати навчання (університет ніколи не дає скалершип, якщо студент не працює сам, так само і банк позичку). Такий студент у США - не виняток, так пробиваються молоді люди. Хто - "вигорає", хто - йде далі. Інтерв"ю не вдавалось взяти довгий час, бо Роберт весь час по-американськи зайнятий (час розписаний буквально по хвилинах). Тепер про фінансування. Ви праві абсолютно, що українська школа (освіта загалом) не отримує належної фінансової підтримки. Тут же Роберт говорить про американську, а вона підтримується і федеральним урядом, і місцевим. Наприклад, у нашому містечку біля 70процентів податків йде на школу (у нашому містечку 2 публічні школи, які не гірші дорогих приватних). Також люди дають великі пожертви на школу загалом та гроші для окремих студентів (школярів) в пам"ять якихось значущих для них подій. Але важлива й активність самих учителів. Мені довелось бути на уроках у дуже дорогій приватній школі (батьки платять в рік 8-25 тисяч залежно від рівня класу) і я бачила як учителі працюють з моделями, наочними засобами, в арт студії тощо. Вони використовують папір із магазинних пакетів, корки пляшок, картонні серединки ролів туалетного паперу, звичайні газети тощо і роблять з цього усього хламу речі, які допомагають дітям учитися. Все це приносять батьки, діти, дають магазини, центри зробу паперу тощо. І я згадую мою маму-вчительку, яка у післявоєнні роки використовувала для навчання дітей сухе листя, глину, тканину (яку раз у рік давала їй держава на блузку) тощо. І я впізнавала у методиці цієї дорогої школи підхід до праці своєї мами (а вона була вчителем від Бога). Тобто, правда те, що школа не отримує достатньо грошей, але правда і те, що вчителі не використовують наявний ресурс ("як платять, так і працюємо"- так говорити майстер не може, він або майстер, або ні). Якось у часи, коли школи геть було розвалено мені довелось бути на конференції у Ів.Франківській і потім Чернівецькій областях. Яка величезна різниця! У Косові батьки самі відновили колишній палац піонерів та зробили там чудовий центр для освіти дітей (не гроші збирали, бо їх не було, а просто приходили і вкладали свою працю), а у Вижниці (за рікою Чернівецька область) кричали що немає грошей. Я запитала старого місцевого жителя, чому так. "Хто панував на Івано-Франківщині і хто на Буковині? Маєте відповідь" Тобто це питання культури. Коли говорити про американські школи (навіть школи для бідних - це переважно у центрах міст, де живуть бідні люди, бо багатші живуть у приміських зонах), то вони мають гроші і додаткові справді не дуже й потрібні (як каже Роберт). А праця вчителя по всьому світу (і у США) оплачується погано. Проте, вчитель має величезну перевагу (і в Україні) - довга і завжди літня відпустка. В той час як в інших сферах у США відпустка 1-2 тижні на рік. Це й допомагає залучати до шкіл, принаймні, не дуже поганих учителів. Також жорстка система відбору і постійний контроль за інтенсивністю та якістю праці (з боку не лише адміністрації, але й ще більше батьків). Працюють люди у США важко або дуже важко. Правда, є і ледарі, які поколіннями сидять на соціалці. Це одна із великих проблем. Діти із таких сімей відвідують школи і вносять у них цей в"ялий дух. Я тут сказала дещо, щоб пояснити дещо, але знаю, що треба написати окремий огляд про школу. Я ще не готова тепер, бо хочу відвідати ще декілька уроків в іншій школі. Сподіваюсь цієї весни він буде. Поки-що готую огляд по українській діаспорі і її школі. Ну і ще раз моє вам шанування.

Дякую, пані Раїсо,з вами важко не погодитися, адже Майстер завжди Майстер, чи він у палаці, чи в сараї) Буду чекати вашого огляду з нетерпінням, як і будь-яких інших коментарів. А ще знаю, що ви готуєте книгу:) Впевнена, що вона буде неймовірно цікавою, бо навіть до коментарів неможливо лишатись байдужою.
Натхнення Вам!