mama-znaet.com

Весілля в Америці! Ви гадаєте як в Україні, лише все англійською мовою? Зовсім ні. Воно інакше, бо відображає стиль життя американців, правила і принципи їх суспільного устрою. Я буду розповідати про одне з таких весіль: його підготовку, обов"язкові передвесільні вечірки, вінчання та святкування. 

Як ви, певно, здогадались - я не могла б детально розповісти про весілля в Америці, якби бачила його лише зі сторони. Заміж виходила наша донечка. Наречена - українка, наречений - американець. Весілля відбувалось у США, де наречені навчались та й живуть нині.
Я - мама нареченої. Досі тато і я добре знали про усі весільні клопоти в Україні і сподівались, що тут багато чого буде подібним. Проте... усе виявилось набагато складнішим і для нас, батьків, і для самих наречених. 

Як усе починалось? Одного дня наша донька прислала фото із Мексики, куди вона поїхала для короткого відпочинку із своїм бойфрендом. На її пальчику красувалась чудова каблучка - вона отримала пропозицію про одруження і відповіла:"Так! " Звісно "так", адже вони знають одне одного із першого дня навчання в університеті, а це майже десять років. Для нас, батьків, це означало: готуймось до весілля і... шукаймо гроші. 

По приїзді доньки, звісно, найперші питання: як це було? ти щаслива? чи було це несподіванкою?  Виявляється, все відбулось і дуже романтично, і, разом з тим, консервативно, як багато чого в Америці. Вечеряли на березі океану за святково накритим столом для двох, шеф-кухар приготував лише для них святкову страву (мотивував це тим, що хоче зробити їм подарунок, оскільки вони дуже відрізняються від деяких інших зарозумілих гостей, котрі з погордою ставляться до обслуговуючого персоналу - і то був ще один сюрприз), потім "принц" став перед "принцесою" на коліно і (як це традиційно у США) запитав чи готова вона вийти за нього заміж. Наша принцеса спершу розплакалась, принц злякався...: так чи ні? так чи ні? Так! Так! І все закінчилось добре. 

Те, що відбулось є традиційною формою прохання про одруження. Також традиційним є дарувати дорогу каблучку. Наприклад, товариш нашого "принца" запропонував дівчині каблучку за тридцять тисяч доларів ( і вона йому відмовила), наш "принц" мав дешевшу, однак, йому довелось під час навчання кілька років не мати канікул та працювати, щоб її купити. У разі, якщо дівчина відмовляється каблучку прийняти, її можна повернути до магазину без проблем. Так само, якщо каблучка їй не подобається,  вона може обміняти на іншу. 

Отже, ми почали думати про весілля. Це означало, складати план підготовки. Найперше питання - гроші, далі - гроші, і знову - гроші... Оскільки із грішми у нас не густо (виплачуємо житло та навчали доньку майже десять років), то дуже важливо було скласти план підготовки і продумати, що і як можна зробити меншим коштом. Справа ускладнювалася тим, що США досить консервативна у традиціях країна. Так, наприклад, зазвичай батьки нареченої оплачують усі чи основну частину витрат на весілля. Ми цього зробити не могли. Тому після визначення дати весілля, ми зустрілись із батьками нареченого, щоб проговорити основні фінансові питання. Деякі речі мали бути проговорені одразу, щоб знати можливості усіх, хто вкладатиме гроші у весілля. Так домовились про іншу традицію розподілу коштів - так як це роблять в Україні: фінансовий внесок залежить від кількості гостей зі сторони нареченої та нареченого. Наших гостей було у рази менше. Тож нашу, визначену таким способом частку, ми почали одразу нагромаджувати на спеціальному "весільному" рахунку, який контролювали наречені. Проте, впродовж двох років підготовки до весілля виявилось, що той рахунок не є основною нашою витратою. Ми були заскочені тим, що за традицією ще до весілля маємо пройти через ряд обов"язкових вечірок та деякі з них оплачувати повністю. Також весільну сукню оплачує наречена, а наречений навіть не повинен до певного моменту її бачити.  

Весілля мало відбутись за два(!) роки, влітку. Ми маємо на підготовку цілих два роки! Отже, можна особливо не хвилюватись? Проте, батькам нареченого період два роки не видавався довгим. Виявляється, це звична норма. Чому? Щоб дізнатись, я зателефонувала тим, хто уже мав весілля дітей. Виявилось, що музику треба шукати за рік-два і можливо у Канаді, місце для весілля треба замовляти також не менше ніж за рік-півтора. А ще - сукні для нареченої та дружок. Костюми для нареченого та дружбів. Також цей час потрібен, щоб нагромадити кошти на "весільному" рахунку. Наречені на сайті обраного магазину скаладють список речей, які можна було б дарувати їм на весілля чи передвесільні вечірки. У разі, якщо річ виявляється непотрібною, магазин без проблем приймає її назад, повертаючи гроші. Навіть, якщо пройде тривалий час. Наприклад, ми зазадалегідь купували взуття для нареченої. Пройшло два роки і ми вирішили його здати. Чек вже загубили. Нам повернули гроші  без жодного кривого погляду, навпаки із співчуттям, що нам треба дбати про інше взуття. Це все було для нас, українців (згадую, як у Києві не могла два тижні вирвати назад свої гроші за повернуті чобітки) дуже незвичним. 
 
Через які обов"язкові події проходять наречені впродовж цих двох років? Вони такі (покажу у тому порядку, в якому вони мають відбуватися):

-  Engagement party - Свято повідомлення про майбутнє одруження. Це досить важливе і велике свято. Також витратне. Запрошуються батьки, родичі, друзі. Усі приходять із подарунками (це подарунки зі списку наречених або гроші). Після цього свята наречені звуться власне нареченими, а не як раніше бой- і герлфрендами. До них і звертаються відповідно. Наше свято відбувалось у Бетлехемі (там діти познайомились, навчались і те місто їм близьке по духу), у їх улюбленому ірландському ресторані. Загалом було десь близкьо 30 гостей (немало, бо є маленьке весілля може бути на 30 гостей!). Для них епітайзери, головні страви, десерти і весь час вільний бар (п"є хто скільки і що хоче, а потім  оплата). Одяг підбирається для свята особливий. На святі родичі краще пізнають одне одного. Хоч, зазвичай, прийнято знайомитись вже на етапі бой-герл-френдів (так у нас і було, адже і ми, і батьки хлопця хотіли знати якнайбільше про сім"ї одне одного).

- Bridal shower. Це приблизно те, що у нас зветься дівич-вечором. Організаторами свята є тільки батьки нареченої (відповідно і оплачують вони). Свято може проходити вдома, в ресторані, іншому місці. На свято приходять лише дівчата і жінки. Приносять подарунки зі списку наречених. Запрошуються родичі, друзі, обов"язково дружки (а їх тут 4-5). Зазвичай це 20-30 людей. Ми це свято організовували вдома, акцентуючи українські традиції. За американською традицією це свято є сюрприз-вечіркою для нареченої. Це означає, що вона не повинна здогадатися про нього, аж поки не зайде на територію вечірки. 

- Вечірка для дружок. Організовує і оплачує тільки наречена. Це може бути щось дуже просте - разом подивитись фільм у кінотеатрі, посидіти у кафе, поїхати на кемпігн тощо. Наречена старає
ться придумати щось таке, що подобається усім дружкам.  

- Вечірка для дружбів. Організовує і оплачує тільки наречений. Відбувається відповідно до того, що є цікавим для молодих хлопців - кемпінг, відпочинок на фермі, відвідування бару, ферми, організація полювання тощо. 

- Вечірка для нареченої. Організовують і оплачують дружки. Відбувається так, як це подобається нареченій. Вечірка має бути сюрпризом для нареченої. У нас це був кемпінг із поїздкою на конях, оскільки наречена любить коні і уміє їздити верхи. Дружки замовили будиночок у лісі на усі вихідні і мали час і походити трейлами, і покупатись у гірському озері. То був для усіх дівчат приємний час.

Щоб нічого не забути та готуватись до кожної вечірки чи іншої передвесільної події заздалегідь, ми склали календар подій на ці два роки. До календаря вписали усі дати обов"язкових проплат. Адже, наприклад, не проплативши готелі для гостей вчасно, можеш ці місця втратити і гостей поселяти буде ніде.Таких обов"язкових дат є дуже багато. Більшість із них контролювали самі наречені, оскільки саме вони укладали всі контракти з тими, хто надаватиме весільні послуги. Кожен із контрактів (а їх багато - окремо оренда зали, окремо готелів для гостей, окремо флорист, музиканти, священник та немало іншого) мав етапи з відповідними обов"язковими проплатами. Тож без такого плану-календаря неможливо було б усе зробити без помилок. Виявилось, що дворічний підготовчий етап весілля наповнений багатьма відповідальними і фінансово затратними подіями. Тож ми вже не думали, що два роки то занадто тривалий час. Тепер ми раділи, що маємо два роки. 

Впродовж тих двох років ми робили усе, що могли заздалегідь. Так було легше і фінансово, і організаційно. Та й, гадаю, інакше й немислимо було з усім впоратись. Отже, що ми робили?

Найперше, заздалегідь подбали про весільні подарунки. За українською традицією дарунки отримують не лише наречені, молоді обдаровують батьків одне одного. При нагоді, коли побували в Україні, поїхали на найкращий базар вишитих речей у Коломию Івано-Франківської області (про базар тут). Там ми придбали повний набір національного вбрання для обох наречених. Обрали вбрання Буковини, оскільки з тим краєм багато чого пов"язує нашу сім"ю. Було непросто знайти саме те, що хотілось мати. Деякі речі, як, наприклад, "парні" (для неї і нього) сорочки у Борщівському стилі зуміли купити не одразу, незважаючи на те, що вони недешеві. Вони на фото нижче.

Постільці, крисаня, черес, горбатка, кептар, чільце... - усі ці елементи національного вбрання підібрати дуже непросто. 

Це рушник для весільного короваю та запаска. А внизу - кептар.

Сорочка у Буковинському стилі вишита цятками (бісером) та коралове намисто, яке знайшли лише у художньому салоні м. Коломиї.

На базарі так і не придбали дукачі (солби). Їх нам подарував знайомий хлопець із Буковини (розповідь про це за лінком)

Внизу - чільце. 

Постільці були лише одні на весь базар і нам радили їхати в село, в якому усі їх виробляють та носять щонеділі до церкви. Проте, хіба був у нас на те час?

Повернувшись до США, зробили примірку. Нареченим все сподобалось.

 

На фото нижче чоловічий сардак. 

Він, на жаль, розшитий не зовсім як треба, але купили який був. З жіночим довелось мати мороку впродовж кількох місяців. Я взялась його вишити сама. Придбала на базарі у Коломиї нерозшитий простий сардак та нитки. Вишивала не лінуючись впродовж кількох місяців! 

Коли частину вишивки було виконано, донька приміряла і їй сподобалось. А мамі саме цього й хотілось. 

Думаючи наперед як у події включити українські традиції, також придбали рушники для перев"язування наречених. Ось так, як на фото внизу. 

Як має бути одягнена наречена другого дня весілля? Придбали кілька суконь українських дизайнерів - Оксани Полонець та Оксани Караванської. Нехай знають наших майстринь! На фото внизу сукня від Оксани Полонець.
Більш детально огляд наших вишиванок від Оксани Полонець за лінком.

Також треба було подбати не тільки про конверт із грішми як подарунок нареченим, а про щось таке, що могло б бути теплим і пам"ятним. Довго не могли придумати, що це може бути. Ідею подала старша сестричка нареченої - це може бути вручну розписаний чайний сервіз від Христини Осташ! На сервізі - історія кохання наречених: як два шляхи маленьких дівчинки і хлопчика, народжених на різних материках, зійшлися в один під Зіркою Бетлехему. Такий сервіз і створила для нас незрівнянна Христина. Звісно, якби ми не мали в запасі досить часу, то це було б неможливо. Адже творчим людям потрібно не лише натхнення, але й час. Внизу фото цього подарункового сервізу.  
https://www.facebook.com/groups/1306648569346668/permalink/2589988577679321/

  

Про весільну сукню, звісно, думали із самого початку. Поїхали по різних (доступних за цінами) американських салонах. Спершу лише ми з чоловіком, бо донька була зайнята навчанням. Потім підключилась і мама нареченого, оскільки вона американка і краще знає недорогі та непогані салони (сам наречений не повинен нічого знати про пошук сукні і ні в якому разі не бачити її до дня весілля). Ми шукали сукню елегантну і скромну водночас. Нам були не до вподоби всілякі однотипні сукні із голим верхом та безліччю дешевих страз. Проте, більшість були саме такими. Вартість суконь? Вона дуже різна. Ми готові були платити - 1-2 тисячі. Ось така, як на фото внизу видалась нам непоганою - скромною і ніжною, із красивим силуетом, без "хвостів" і голизни.  Хоч вона й була для нас найкращою з усіх, які ми бачили, все ж нам хотілось інакшу. 

І знаєте, що ми зробили? Певно ви вже здогадались. Так. Я зняла з доньки усі мірки та купила квитка до України знову. В очікуванні подорожі (у США не так легко вирватись із роботи навіть на кілька днів), ми продовжували працювати над тим, що можна було зробити своїми руками чи головою вже зараз. 

Найперше, обмірковували (узгоджуючи усе із батьками нареченого) саму процедуру весільної церемонії. Виявилось, тут на нас чекало немало проблем. Наречені хотіли, щоб усе відбувалось в горах, під відкритим небом, але нашим священникам заборонено вінчати не у церкві. Та й крім усього ми не "належимо" (як вони тут кажуть) до жодної із церков. Тоді й вінчання у церкві теж неможливе. Так несподівано виникли проблеми там, де ми й не сподівались їх мати.

Зрозуміло, що весілля мало б бути в основному по-американськи (оскільки ми у США, родина нареченого американська і їх гостей переважна більшість), проте із вкрапленнями деяких українських традицій. Почали думати які українські вкраплення можливі і як зробити так, щоб вони не протирічили загальному плину весілля у обраному нареченими стилі. Може це спів-вітання?

У Філаделфії є знаменитий чоловічий хор "Прометей". Це найстаріший український хор Америки, майже 60 років від дня його створення. Як чудово той хор супроводжує весільні церемонії у церкві! Часто на українських весіллях це вражає американців. Проте, перевозити хористів до місця весілля та забезпечувати житлом для нас дорого. А вінчатись в українських церквах Філаделфії не можна через "неналежність" родини до них. Виявляється, "належність" це зовсім не те, що ми думали раніше. Вона має бути офіційно зафіксована із дотриманням впродовж років певних вимог церкви (як от, частота відвідування, проведення дітей через суботнє навчання та свято першого причастя, матеріальна підтримка церкви тощо).
На фото нижче українська катедра у Філаделфії (Катедра Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії). Саме тут проходить багато подій української діаспори цього регіону (матеріал про українську діаспору тут).

А на цьому фото знаменитий "Прометей" під час виступу в Українському Культурно-освітньому Центрі (канал на Ютюб https://www.youtube.com/channel/UCoc9OAXVwpQq5UnYvWVP82g)

---

---

Проблеми, які несподівано виникли із-за правил вінчання у церкві, ми вирішили так: розділити у часі дві події - вінчання у церкві та власне святкування під відкритим небом. Звісно, це не вирішувало проблему нашої неналежності до жодної із церков. Зауважу для тих, кому це може бути потрібним: щоб у церкві обвінчали треба не тільки "належати" до церкви, але й молодятам відвідувати протягом шести місяців спеціальні заняття - вчитись розумінню відповідальності, яку покладає на молодих шлюб.

Ми почали пошук церкви, котра б погодилась обвінчати. Звертались до різних священників за допомогою. То не було легко, бо наречені навчалися в одному місті, церкви були в інших, а весілля мало відбутися ще в іншому. Хтось із священників нас соромив і мало не називав совітами та безбожниками, дивуючись із того, що ми не обізнані із тонкостями категорії "належності до церкви"  та процедурою підготовки до вінчання через тривале навчання. Ми переживали, бо те нас і травмувало і принижувало. Деякі священники були до прохання нейтрально-байдужими і просто відправляли нас "по інстанціях" (наприклад, їхати до України та шукати документи про хрещення, чи брати листи від хрещених, чи шукати свідків хрещення та тп). Лише єдиний священник із штату Нью-Йорк (за 5 годин їзди від місця нашого проживання!), який навчався у Львові, поставився до нашої ситуації зі співчуттям. Принаймні він розумів, що людина могла не знати де була хрещена, або й не була хрещеною, що документів та свідків хрещення може й не бути, що молоді могли не знати, що треба проходити обов"язковий курс навчання впродовж шести місяців тощо. Ми йому дуже були вдячні за добре слово у той час, коли ми були просто у відчаї від неможливості допомогти дітям. У церкві, як і в кожній сфері, люди є дуже різні.  

Хоч проблема вінчання у церкві ще не була вирішена, стало зрозумілим одне - вінчання у церкві та святкування будуть розведені у часі і місці. А це означало додаткові гроші та необхідність мати дві весільні сукні. І тоді я сказала: "Ходімо до магазину тканин, який поряд нас і глянемо що там продають. Я сукню пошию сама. Таку, як треба до церкви - закриту, скромну, ніжну." Отак я придбала усе, що мені потрібно і приступила до діла. Донька змогла приїхати двічі додому для примірки. Сукня обійшлась біля ста доларів. 

  

Пошиття зайняло немало часу, оскільки я працююча мама. Проте, у мене був гарний помічник - кіт Вінстон. Минулого року донька підібрала його, обгорілого із частково обрубаним хвостом, у місті на вулиці. Настраждався бідний так від нелюдів, що спершу шипів мов гадюка і нікого до себе не підпускав, але тепер ніжний і веселий. Коли я розшивала сукню перлинками та бісером, він "допомагав".

 

Вийшло отак. 

 

Букет квітів для нареченої на замовлення від дизайнерів може коштувати й біля тисячі. Кажу: купимо ніжні троянди і зробимо букет самі - нестандартний, а щоб був природний і "живий", не забитий "правильністю" розташування квітів. А зелень трави та листя нарвемо у саду. Букет обійшовся 40 доларів. Головне - нареченій він дуже подобався. А для кого ж це свято? Отже, із другою сукнею і букетом питання вирішили по-українськи. 

Ось із таким букетом була донька на вінчанні у церкві. 

Так він виглядав на фоні готової сукні. 

Але всі ці клопоти були, як ведеться у казках, півділа. Спражнє ж діло, - пошук весільної сукні для святкування,- було попереду, в Україні. 
Прилетівши до Києва, подалася до салону шукати заздалегідь обрану онлайн сукню Оксани Мухи із колекції 2013 року. Оскільки я вискочила не з крутої машини і сама не виглядала мішком грошей, то зустріла мене там дівчина, м"яко кажучи, хамовита. Та й сукні належної не було. Певно й добре. Побивши ноги Києвом (у хороших салонах ціни для мільйонерів), в одному із салонів отримала підказку: шукати треба у Чернівцях! Саме Чернівці є містом знаменитих весільних суконь.То центр весільного бізнесу.
Це виявилось правдою. На відомому Калинівському ринку (який, уявіть собі, є власністю міста) суконь було тисячі і тисячі. Готові, напівготові, і ті, які можуть бути пошиті на всіляке замовлення. Проте..., мені їх не хотілось. 

І раптом у центрі міста мені впав в око один весільний салон. Як це часто буває, вже по оформленню вітрини можна сказати собі - треба заходити, чи ні. Треба! Власниця салону, люб"язна молода жінка, показала усе, що вони можуть робити.То були ніжні і стильні сукні найрізноманітніших фасонів. Я зробила замовлення, бо була впевнена, що у їх сукні наречена виглядатиме як квітуча яблунька навесні. Не як принцеса, не як барбі, не як сексі, не як...Щоб наречений побачив і захотів сказати словами поета: "Не дивися так привітно - яблуневоквітно..." У США наречений не повинен бачити свою наречену у сукні до моменту, коли тато підведе її до нього. І тоді він має сказати: "Ах!!!" Чи краще щось інше, більш змістовне.
 За точними мірками майстри салону можуть шити без примірки. І вони зробили все ідеально. Припасовано все було до міліметра. Дуже вдячна їх майстерним рукам і уважним ставленням до замовника. Чернівці теж близьке нам місто. Воно чудове! Його здавна називали маленьким Віднем (у старі часі віденські багатії мали там "дачі", а вулиця О.Кобилянської називалася "панською" через те, що її бруківка милася пахучим милом і підміталася, як тепер кажуть екскурсоводи і, певно передають куті меду, віниками із троянд). Проте, правда, у часи моєї близькості до Чернівець (а це глибоко радянський час) та вулиця залишалась пішохідною і саме там, вже совіцьке панство, прогулювалось у наймодніших капелюшках, які були зроблені за останньою віденською модою у єврейських майстернях і які можна було придбати лише у цьому місті. 

Але про сукню. Ось так виглядала готова сукня, пошита у Чернівцях (це примірка по приїзді з України, тому сукня ще схована).
Якщо комусь потрібна інформація про цей чудовий салон, то ось вона: Салон Фея (Feya). Адреса: м. Чернівці, вулиця Головна, 77.
Інтернет-контакти: http://feya-cv.com/product/ruby/
Мені буде приємно, якщо комусь із читачів не доведеться витрачати на пошуки стільки часу, як мені і хтось вподобає сукні із цього салону.

Салон  Фея створює ексклюзивні сукні. Вони виготовляються майстрами вручну. Тканини - із Франції та Італії. Сукні прикрашаються перлинками, бісером, камінням Swarovski. Салон займає одне з провідних місць серед професіоналів весільного бізнесу в Україні. Його майстри шиють сукні для наречених з Європи та США. При мені вони готувалися до відправки суконь до Лас-Вегасу (США, штат Невада). Ось такі підприємливі буковинці! 

 

Ось ця ж сукня, готова для того, щоб огорнути наречену ніжними квітами. 

 

Відомо, що є традиція встеляння шляху молодих пелюстками троянд. Це робитимуть дві дівчинки-красунечки. Вони мають бути теж у білих сукнях. Придбати дорогу (100-200) доларів можна без проблем. Але за 20-30? Для цього потрібен час. 

Це сукні дорогі. Не по кишені тим, хто має багато весільних витрат. Магазин Nordstrom.

Але якщо є час (а у нас його достатньо), то можна придбати дуже непогані сукні гарних брендів у магазинах, куди вони поступають уціненими (наприклад, Burlington, Ross). Купувати краще влітку, коли головні свята Першого Причастя для дітей позаду (бо саме для цієї традиційної події ці сукні, в основному, призначені). Тоді гарну сукню можна придбати за 20-25 доларів. Як там золоте правило механіки стосовно цієї ситуації: програєш у часі, виграєш у грошах?
Ось сукня для дівчаток, яких називають flower girls. Гарна і ніжна, спідничка не із фатіну, а шовкова. 

І ще трішки про одяг. Батьки наречених впродовж усього весілля теж завжди на виду. Тож треба було подбати про одяг для тата і мами. Також узгодити вибір двох сімей. То було дуже нелегко. Особливо мамам (то талія не та, то ноги інакші, то стрункість десь поділась, то моторність...). Зайдеш до магазину (навіть спеціалізованого) - море одягу для мам наречених. Проте, знайти "свій" нелегко. 

А от таткам легше. Хоч також довелось мати немало примірок. Як на фото. Ковбой у токсідо!

Навіть Вінстон захопився примірками. Схоже, що йому й найбільше личить, тобто мордить. 

Передбачаючи, що Bridal shower (організація лежить повністю на батьках нареченої, тобто ми мали право провести все, чи майже все, за українськими традиціями) буде більш в українському стилі, треба було подбати про оформлення місця проведення (в саду чи хаті, залежно від погоди). Знову ж, радію, що маю час зробити щось із малими фінансовими затратами. Ось такі декоративні речі наваяла, щоб показати гостям традиції українського весілля (донька все мріяла, як у Карпатах, їхати до вінчання на конях - буде хоч намальовано). Їх я планувала використати у спеціальному білому наметі у саду, який при гарній погоді мав би бути декорований вінками та стрічками у буковинському стилі. 

Захопившись фарбами, вирішила зробити доньці маленький подарунок "від мами". Все ж вона піде власною життєвою дорогою і мамина опіка залишиться позаду разом із дитинством, юністю... Мені захотілось нагадати їй як то все було. Нагадати у символах зрозумілих тільки їй. Ось так вийшло. 

Тут диво її народження і з"ява ангела-охоронителя, тут передбачення ролі зірки Бетлехему, улюблені коні і киця Аза, бабусині курочки і козенята, багато квітів і яблук, серед яких фея з гітарою, що була для дівчинки такою помічливою у часи відірваності від мами і України. І, звісно, Карпати! Обрамивши, можна буде подарувати дитині на згадку. У нашій родині є традиція передачі кількох малюнків та історій із свого життя дітям. 

А тепер про ще одний важливий предмет необхідний на весіллі - це скринька для конвертів гостей із вітальними листівками та грішми для молодят. Можна щось купити для такої мети. Проте, хочеться, щоб ця річ була у стилі оформлення весільної зали. Міркуючи над оформленням, обрали головними квітами троянди та півонії ніжних кольорів. Саме такі, які і тепер цвітуть у нашому саду. 

Отже, обравши квіти залишилось лише їх намалювати. Скриньку з отвором вгорі зробив наш неледачий тато із купленого в артмагазині канвас (спеціально для олійної фарби). І ось так вийшло. 

На задній, дещо прихованій стінці скриньки вони двоє (нехай ніхто їх не турбує). 

  

Ще кілька фото при різному освітленні. Хоч при жодному не виходить так, як є насправді. 

Вирішили, що усі прикраси будуть лише із живих квітів (хоч це і дуже дорого). Зекономити можна на чомусь іншому і я намагалась це показати. Проте, на всяк випадок я стежила за знижками на штучні квіти гарного виробництва і трішки купила троянд на півоній. А раптом вони будуть потрібні. 

Замовлення фотографа - ще одна справа, про яку слід подбати дуже заздалегідь. Фотографа ми знайшли на одній із виставок весільних послуг. Бачили його чудові альбоми. Сподіваємось, він зробить гарні фото.
Ось одна із них. Наречені сидять на лавці у скверику їх рідного університету. Саме там часто ми сиділи все разом. Те чудове місце поряд із пам"ятником засновнику університету Лігай Ейсі Пекеру.

Це та деякі інші фото буде використано для листівок, які розсилатимуться гостям. Також його збільшили на канвас і розмістили потім у весільній залі. 
Цікавий факт. Запрошення на весілля розсилаються заздалегідь за кілька місяців. У конверті, крім власне самого запрошення, є картка, котру гість повинено до вказаної дати відіслати нареченим з повідомленням буде він на весіллі чи ні. Також вказується сайт, на якому він може обрати подарунок із весільного списку. Дуже важливо відповісти нареченим вчасно. Адже для гостей замовляються готелі, чи будиночки. Крім того розраховуться місця, столи, їжа та напої. Зазвичай, американці у цих питаннях дуже пунктуальні. Нагадувати про дати доводилося лише гостям з України, котрі такої традиції не знають.

Ще раніше ніж таке запрошення, наречені розсилають так звану листівку-нагадування (safe the date). Вона також із фотографією. Як правило її розсилають за рік чи півтора наперед, щоб люди могли планувати відпустку чи т.ін. Ця листівка (вона виготовлена із спеціального матеріалу, а не паперу) прикріплюється магніткою до холодильника і є нагадуванням про дату весілля. Бо ж ніхто не мусить тримати її в пам"яті. 

До підготовчих робіт слід віднести і кошики для дівчаток, які розкидатимуть пелюстки троянд під ноги молодим. На фото вони внизу.
Важливо не забути про подушечку для обручок. Я шукала на сайтах, дивилась у магазинах і всі здавалось надто стандартними. Тому, як примхлива мама, взялась пошити сама. Хотілось у біло-персикових тонах (таким буде квіткове оформлення весілля і букет нареченої) та близько до стилю сукні. Передбачаючи, що щось із чимось треба буде узгоджувати, замовляючи сукню у Чернівцях, попросила зробити для мене кілька додаткових квітів-прикрас із перлинками як на сукні. От тепер вони і стали в пригоді. На фото внизу подушечка для обручок. 

Про одяг для дружок для дружбів. Їх було по п"ятеро. Одяг для дружок обирає наречена, проте платить кожна дружка за себе. У наших були сукні персикового кольору.

Фасони суконь були різними. І тому, що так красивіше (один колір - різні фасони), і тому, що так краще для дружок, котрі мають різні фігури).

Сукні дружкам замовляли на спеціальному сайті https://www.billlevkoff.com
Якщо ви зайдете на сайт, то можете побачити як багато варіантів кольорів та фасонів суконь пропонується покупцю.
https://www.billlevkoff.com/bridesmaid-dresses/

Вибір такий широкий, що кожна дружка може собі вибрати фасон довподоби. Замовлення можна зробити онлайн, відправивши заміри (зручно для тих, хто далеко живе), або приїхати в салон та вибрати після примірки фасон, який сподобався.
Ось так виглядають кілька сукон (не нашого кольору) "вживу". То перша примірка-оглядини суконь. Саме наречена має обрати салон, колір, основний стиль, а далі - вибір дружок. 

А це вже куплена однією із дружок сукня. Вартість - 200 доларів. 

Пошив дуже аккуратний, незважаючи на те, що трудомісткий. Топ плаття сформований з ретельно зібраної в складки тканини.

Плаття "армоване" жорстикими вставками. Має акуратно вшиту підкладку.

   

Тканина плаття напівпрозора, тому спідниця має дві підкладки.

А як щодо дружбів? Одяг дружбам обирає наречений, проте платять вони самі за себе. І це добре, оскільки костюми дружбам шились за індивідуальним замовленням і вони обійшлись по кілька сотень кожен (плюс сотня за сорочку, ще щось за краватку). Ну і часу на те пішло немало, адже молоді хлопці живуть, навчаються чи працюють навіть не в одному штаті, то ж не можуть їздити на примірки. 

Звісно, що стиль одягу до певної міри залежить від того, де відбувається весілля. Коли ми міркували про місце весілля, то це могло б бути в Україні (за - нам би хотілось, дешевше;  проти - для більшості гостей незручно), на узбережжі океану (за - красиво і просторо, близько; проти - забагато сонця, не фанати океану), або ж у горах (за - близько, прохолодно, обидві сім"ї люблять гори; проти - немає аргументів).

Отже, гори! Гори у штаті Нью-Йорк дуже нагадують наші Карпати. І українцям буде приємно, і американцям.
Але обрати гори, то частина справи. Головна - знайти конкретне місце для весілля та кілька разів поїхати туди (спершу подивитись чи підходить, потім кілька разів для переговорів та укладення контрактів на конкретні речі - проживання, їжа, декорації тощо). 
На фото внизу обране нами місце для весілля. 

   

Гори і ріка - чудове поєднання. 

Сподобалось і те, як влаштовано будиночки всередині - для наречених, дружок, дружбів, гостей. Покажу фрагменти одного з будиночків для гостей. 

 

На березі ріки біля кожного будиночку - гриль та крісла. 

 

Є спеціальне місце для гостей, які приїхали заздалегідь і хотіли б поспілкуватись та мати спільну святкову вечерю. Можливість для родин ближче познайомитись. 

 

На фото вгорі - місце для ватри (вогнища). Внизу - місце для основної церемонії. 

А це ресторан: зала і велика тераса з видом на ріку і гори. 

   

Тут можуть розташуватись музиканти. 

У такому місці у традиційному стилі одягу наречених (та й гостей) мало б бути щось від "кантрі". 
Обом сім"ям цей стиль до вподоби. Америка більше кантрі-країна, ніж сіті. Тож американська половиина ідею прийняла. А україньська? Коли ми приїхали до США, то нам найбільше захотілось пізнати "глибинну" Америку. І тоді ми полюбили ковбойський стиль одягу, музику кантрі та величну природу цього материка.

Наші наречені одягаються у цьому стилі. Проста картата сорочка зручна завжди. А капелюх - і прикраса, і захист від палючого сонця. Ну просто як український бриль!

Я (я - це мама нареченої) люблю цей стиль також.

А татко наш ду-у-уже полюбляє відповідний ресторан Texas Roаdhouse (позаду нього), в якому грає музика кантрі, офіціанти танцюють, а іменинників саджають у ковбойське сідло. Отже, ми готові були до кантрі-весілля. 

Це чудове місце весілля було недешевим. Замовлення робили за рік-півтора вперед. Передоплату вносили кількома частинами. Для нас було важливим викупити для гостей усі будиночки, щоб ніхто чужий не заважав. Звісно, головну роботу виконувала родина нареченого та молодята, оскільки вони найкраще знайомі з усіма тонкощами контрактів. 

Музику для весілля спершу шукали у Канаді (там дешевше і музиканти завжди мають в репертуарі щось українське), проте потім зупинились на групі із Нью-Йорку. Вони грали і класику, і кантрі, і фолк. Мамі нареченого довелось поїхати до одного з ресторанів Нью- Йорку (в якому грали ті музиканти) та послухати їх наживо, а не в рекламному записі. Їй сподобалось і музику було обрано. 

Що ще буде підкреслювати стиль кантрі, крім музики, природи, дерев"яних будиночків для гостей та оформлення зали з усілякими кантрівськими та ковбойськими дрібницями типу печива у вигляді чобіток, ліхтариків у скляних баночках? Ну звісно ж, взуття! Отже, усі дружки та дівчатка із квітами мають бути взуті у ковбойські чобітки! Ось такі, як на фото внизу. Рожеві чобітки - дитячі. 

На пошук чобіток та примірку (іноді доводилось міняти кілька разів - то розмір не годиться, то в підйомі тісно, як це часто буває із цим типом чобіт) також пішло немало сил та часу. 
Тепер ви починаєте розуміти, чому підготовка до весілля у США триває, нерідко, два роки?

Згадала популярну серед українців Америки пісню (її виконує "Пикардійська терція"):
"Дикий захід є! Вірний коник мій біжить.
Там пасуться в преріях бізони.
Дикий Захід є! Там земля дрижить,
Де проїхав Ромко з Арізони!"

Напишу про ще одну весільну традицію.
У весільній залі прийнято виставлято фотографії тих рідних людей, котрих немає в живих, але вони хотіли б бути поряд. Як правило, то дідусі і бабусі. Фото виставляються на столик і робляться відповідні підписи. Також прийнято дякувати тим, хто захищав чи захищає нині мирне життя людей. На фото внизу, я оформляю плакат із фотографіями тих рідних людей (обох сімей), котрі мали відношення до війська. 
І останнє - ще на одному плакаті показано родинні дерева. Дві гілки цих дерев переплелися і там буде народжуватись нова сім"я.

Підготовка цього матеріалу також забирає немало часу, в основному, із-за пошуку фотографій та узгодження побажань двох сімей.

 

Цей стенд про військових. У США до них ставляться з великою повагою і вдячністю за взяті ними непрості обов"язки.
Треба сказати, що бути вдячним для американця означає щось справді глибинне, дуже справжнє. Культура подяки закладається з раннього дитинства у сім"ї, дитячому садку, школі і проходить через усе життя людини. Вдячність є такою всепроникною, а її вияв таким щирим, різноманітним і дуже конкретним, що мені хочеться зробити про це окремий огляд. Гадаю, то могло б бути цікавим для батьків в Україні. Не раз спадає на думку: У нас є великий Інститут проблем виховання при АПН України. А чи не було б більше користі, якби, наприклад, замість розробки "наукових" тем типу "Роль гуманістичних цінностей...і тп тп" поставити проблему дуже конкретно - як навчити дитину дякувати. Але те вже про інше. 

  

Яке ж весілля відбувається без весільного торта? Його замовили також заздалегідь. Поїхали до майстрині, обговорювали оформлення (мало бути простим, але стильним з використанням лише живих квітів). Оскільки цей торт є тортом наречених, то вибирали вони на свій смак. Обрали ду-у-же вдалий торт із начинкою зі свіжої малини. 
Але має ж бути і український весільний коровай. Коли б це у Києві, то Київхліб враз би виконав замовлення. Але тут... Звісно, я сама вирішила його випікати. То було вперше у житті. Може він трішки забагато загнітився (яєчний жовток брала найкращий, а отже органічний, густий), проте,  тісто ду-у-уже смачне. А прикрас не надто багато - "троянди й виноград", - цитуючи поета, -"красиве і корисне". Саме колосок і троянда були для нас базовими символами у цьому випадку. Зовсім не хотілось наліплювати на святий хліб усього багато. Наша бабуся пережила Голодомор і до хліба ми ставимось як до живого. 

Ось такий вийшов весільних хліб. Він лежатиме на вишитому бабусею рушнику. 

Ну і, певно, чи не найважливіше - обручки!
То була справа нареченого. Секретна. Проте тепер, можна секрет розкрити. Наречений САМ  ЗРОБИВ обручки! Надрукував на 3D-принтері. Адже він інженер, котрий займається тонкими технологіями. Обручки титанові. Ось такі ручки і обручки. 

Я описала лише незначну частину з того, про що довелось дбати, і що робити, готуючись до весілля. І якщо спершу ми були дуже здивовані тим, що підготовчий етап такий протяжний у часі, то в кінці нам  тижнів і днів не вистачало. Поза тим, що описане в огляді було не менше й інших важливих справ, серед них і бюрократичних (всілякі дозволи, договори, світські і церковні, фінансові і організаційні...) Вони забирали час і сили. В основному тим займались ночами (обоє ще навчались) наречені. 

Я намагалась "змалювати" для зацікавленого читача (може комусь згодиться наш досвід підготовки до весілля), загальну картину того, як це відбувається у США. Звісно, у кожній сім"ї дещо інакше. Проте, немало з описаного є типовим, обов"язковим чи просто бажаним. 

І на завершення. У США не одружуються рано. У США не народжують рано дітей. Спершу здобувають освіту, знаходять роботу, стають фінансово незалежними і тоді думають про одруження, а за тим і про дітей. 

Наші наречені познайомились першого дня навчання в університеті. Спершу спільні інтереси і дружба, тоді любов. Далі статус герл- і бойфрендів. Після закінчення університету обоє продовжили навчання - він в галузі інженерії, вона - медицини. Він зробив їй пропозицію про одруження і їх статус змінився, обоє стали нареченими. Це було за два роки до завершення ними навчання (батьки ж мали два роки для підготовки до весілля). Наречена закінчила навчання навесні і отримала першу роботу згідно своєї кваліфікації. Наречений ще мав вчитися до осені і захищати дисертацію. Весілля зробили влітку. Від моменту знайомства до весілля пройшло десять років. 
 
 

Ми, батьки, сподіваємось, що діти мали достатньо часу та життєвих подій, щоб переконатись, що разом їм буде добре. Ось вони, ще зовсім діти, закінчують університет.

А тут в руках вже наступний диплом - в галузі медицини. У нього йде дослідницька робота, а у неї свято першого білого халата. 
 
  

Батьки також мали час не лише познайомитися, але й проводячи разом свята, краще пізнати сімейні традиції одне одного. 

 

Коли довгі роки навчання дітей і стресу батьків позаду, можна й розслабитись...

Але у найбільшому стресі були ці роки наші студенти. Для доньки розслаблення, то природа, гори.

  

І тут, високо на горі, справді приходить усвідомлення того, що ти той важкий шлях здобування необхідних для життя дипломів пройшов, витримав. Тепер трішки відпочити і... спати, спати (після хронічного багаторічного недосипання).

Ми перемогли разом! Хто знає скільки вершин доведеться ще долати молодим у житті, але оця взята! То було у горах Пенсільваніі: сходження на Howk Mountain (про трейл тут).
Ви гадаєте, ми пішли знімати стрес перед весіллям, забувши про Вінстона? Нічого подібного! Він мав свій трейл: він мейнкун і вправно лазив не лише по деревах, але й по даху. Він також був з нами!

Дякую, що залишались з нами! Цей огляд був довгим, як і дворічна праця по підготовці до весілля. У наступних я покажу ті головні події, які традиційно передують весіллю та, власне, саме весілля (вінчання і святкування). Нехай щастить!
 

---

Продовження: Частина 2. Engagement party

Всі теми про весілля в Америці - тут